Розділ 3. Другий похід.

Заснути вдалося насилу, зате проспала весь день. А ввечері вже сну не було ні в одному оці. Власне, це добре — нам ходити майже всю ніч, і привал зовсім невеликий. Хлопці привітно посміхнулися мені.

— Дивлюся, хтось запасся стрілами, — сказав Кеґен.

— Минулого разу не вистачило.

— Якщо так піде, тебе можна буде одну відправляти в ліс.

— Ну вже ні.

— Це що, страх? — спитав Майкл. — Тобі страшно?

— Не люблю я вночі в ліс ходити. І не через собак.

— Через драконів? — спитав Стів.

— Ні. Ці істоти теж лазять по деревах і трохи нагадують ящірку, тільки розміром із собаку. Дуже спритні, і в них гострі зуби. Щоправда, поруч із вашим поселенням я їх не зустрічала.

— Ти напевно маєш на увазі ласиць — ми на них полюємо заради м'яса, — зрадів Карен. — Ти ж сьогодні на сніданок одну з них їла.

— Правда? Смачно було, треба буде передати цю ідею батькам.

— Багато їх розвелось?

— Угу. А у вас, значить, багато собак в окрузі?

— А в них тут сезонні міграції, і якщо їх не проганяти, то будуть заходити в поселення і задирати худобу та нападати на людей, — пояснив Кеґен.

— Може, даремно я їх відстрілюю?

— Ні, — відразу мало не хором сказали хлопці.

— Тоді їх розведеться стільки, що вони задавлять нас числом. Кіра, — спитав Кеґен, я відчула справжню цікавість, — а чим ти займалася до того, як тебе сюди забрали?

— Магію вивчала, переважно цілющу. Але, на жаль, я тільки починала, і книга залишилася в батьківському домі разом із деякими речами.

— Я думав, мама тобі все зібрала.

— Про велику скриньку вона, мабуть, забула або не знайшла тоді в поспіху.

— А як би ти охарактеризувала нашого Карена?

— Вам до весілля чи вже після?

— І те й те, — весело сказав Макс.

— Якщо коротко, то раніше дивний і причепливий, вічно переслідував. Не міг двох слів зв'язати. Зараз милий і теплий, — відчула, як Карен трохи образився, — не ображайся, будь ласка.

— Переслідував? — здивувався Кеґен.

— Ну так, я за нею місяць бігав, спритне створіння, ще й спробуй наздожени.

— Звісно, з твоїми вульгарними думками чого це я мала тобі піддаватися?

Хлопці дружно посміхнулися, навіть Карен. Він обійняв мене за талію і притис до себе.

— А зараз? — спитав Макс.

— Що зараз?

— Ви одружені, як він у ліжку?

— Вам яке діло? — спитала я серйозно.

— Ну, якщо раптом надумаєш, у нас тут багато охочих підставити дружнє плече, — сказав хлопець, явно жартуючи.

Відчула внутрішню напругу Карена — чую, вони так його доведуть, що він комусь врізає.

— Дякую, мені цілком вистачає чоловіка.

— Ще одне питання, — сказав Стів, — у тебе був хлопець до Карена?

Ось тепер я напружилася.

— Був, — відповіла коротко.

— І довго ви зустрічалися? Коли розійшлися? — продовжив Стів.

Карен узяв мене за руку, а в мені все стиснулося ще дужче. Я трохи помовчала, збираючись із духом і намагаючись прибрати внутрішню напругу. Дуже хотілося, щоб голос не здригнувся.

— Кір? Все гаразд? — спитав Кеґен. — Можеш не відповідати.

— Ми зустрічалися два роки, і ні, ми не розходилися. Не було часу попрощатися.

— Тобі скільки років? — обережно спитав Кеґен.

— 17.

— А йому було?

— 20.

— Як і мені, — сказав Карен. — Цікаво, чого він так довго тягнув? Думаю, старійшини придумали б щось інше для скріплення миру.

— Не знаю. Може, не будемо про це?

Кілька хвилин ішли мовчки. Потім Стів не витримав, спитав:

— А що у вас розповідали — через що конфлікт між нашими поселеннями почався?

Я навіть трохи зніяковіла і подивилася на Карена.

— Невже щось непристойне? — спитав він.

— Ні. Не знаю, що там решті в поселенні казали, але те, що було в нас у сім'ї, обговорювалося неодноразово, — я чомусь дуже сильно зніяковіла.

— Гаразд, я сам скажу, — не витримав Карен. — Мій батько двадцять років тому приставав до її матері. Її татко мого добряче відмолотив за це. Ще й чутки ходили, нібито тато переспав із твоєю мамою і вона від нього народила дитину.

— Ну, близькості не було і дітей теж, — сказала я збентежено, — принаймні, мама так стверджує. Тим більше старшому братові всього 18.

— А скільки братів у тебе всього? — спитав Ревін.

— Сім забіякуватих створінь. Окремо кожен цілком розумний і адекватний, а разом нагадують банду. Плюс двоє маленьких шустрих сестер.

— Гарна характеристика від сестрички, — сказав Карен. — Вони всі старші?

— Двоє старші, четверо молодші, і один мого віку.

— А рідних із них скільки?

— П'ятеро, і двоє двоюрідних.

— Не зовсім зрозумів, — сказав Карен.

— Ну, рідних братів у мене п'ятеро, один старший, троє молодших.

— А п'ятий?

— Ми з братом близнюки.

— Опа! — сказав Кеґен. — А ви одне одного добре відчуваєте?

— Переважно тільки брат мене відчуває, а я його лише тоді, коли він поруч. Сашко відчуває мене навіть на великій відстані.

— Давайте будемо ставити табір, — сказав Кеґен, — є можливість трохи поспати. Я чергую першим, через пару годин розбуджу Стіва, потім Кіру і Карена.

Хлопці почали розкладати спальники. Карен дістав мені кофту, я подивилася на нього здивовано — я й не збиралася брати це рожеве страхіття.

— Що це за бабусина кофта? — спитав у нього Стів.

— Це моєї мами, узяв для Кіри, вона просто мерзне. Одягай, — я похитала головою, — Кіра, не вередуй, одягай кофту, буде тепліше спати.

Поки я не втекла від нього, Карен спіймав мене за руку і нацупив на мене кофту.

— Коле, — сказала я скривджено.

Він тільки рикнув і зняв її з мене, поклав на спальник і накрив темною тканиною, яка правила за щось схоже на простирадло.

— Лягай.

Мовчки лягла набік. Він влаштувався поряд за моєю спиною, вкрив своєю курткою і міцно притис до себе.