Розділ 2. Перший похід.

Вранці нас розбудив Арен.

— Егей, молодята, час вставати.

— Арене, вийди, нічого тобі дивитися на мою дружину без одягу.

— Треба ж, вона удостоїлася вчора роздягнутися, а то лягала в одязі.

Арен, не чекаючи, поки ми одягнемося і взагалі виліземо з ліжка, поклав руку мені на лоб.

— Чудово, гарячка пройшла. А ти, братику, краще б стежив за нею! Хто ж працює в саму спеку?! Ще б трохи і дістала сонячний удар. Так вона ще й влаштувалася погрітися в кріслі-гойдалці.

— Це в мене вона мерзлячка.

Штовхнула Карена в бік, щоб вилазив із ліжка. Він, не соромлячись брата, вилаз із-під ковдри. Щось я не здивована — він знову голий спав. Потім скинула з себе ковдру і пішла одягатися.

— Гарна, — сказав Арон.

Почула тільки тихий гурчання від Карена, подивилася на братів. Карен відвернув брата обличчям до стіни. Я швидко одягла штани, ліф і футболку. На мене чоловік дивився сердито. Я йому усміхнулася і показала язика. Одразу усміхнувся.

— Ти так і будеш голяком ходити? А то вже я почну нервувати, якщо ти так на вулицю підеш.

Карен задоволений швидко став одягатися. А потім спіймав мене у свої обійми і міцно притис до себе.

— Ти мені ребра так зламаєш, — тихо пискнула я, — пусти, будь ласка.

Карен послабив хватку і просто поцілував. Арен поплескав його по плечу.

— Ходімо снідати, мама вже накрила.

— А ти що, від дружини втік?

— Ні, просто зайшов у гості і цю милу панянку перевірити після вчорашнього.

— А ви, значить, лікарем працюєте? — запитала в Арена.

— Так, на жаль нашого батька.

Коли зайшли на кухню, батько хлопців одразу запитав:

— Ну як вона?

— Добре, на щастя. Але більше не варто в таку спеку на сонці працювати.

— Ага, — сказав старійшина. — А квіточки-то гарні хлопці купили. Добре прижилися, думав, одразу здохнуть.

— Прижилися кажеш, — пожвавішав Арон, — піду хоч подивлюся. Може, я вам ще лікарських рослин дам для вирощування, а то в мене пропадають.

— Кірочка повернеться від дядька і підемо, — сказав лагідно Карен.

Сьогодні Анрок видав інший список з адресами і повний кошик солодощів. Мені навіть здалося, що він його навантажив більше, ніж учора. Сьогодні мене зустрічали настороженно, але, на щастя, ввічливо. І цукерки розкупили навіть ті, що Анрок поклав із запасом. Щоправда, зробила я тільки один захід.

— Все гаразд? — запитав Анрок.

— Так, все розібрали.

— Молодець, ти для мене взагалі знахідка. Чаю будеш?

— Так.

Він налив мені чай, а сам став перераховувати гроші за товар. Наприкінці відав за доставку і відсоток загалом вийшло 50 мідяків.

— Можу іти?

— Так, приходь завтра, — сказав він і пішов у підсобку.

На вулиці зустріла Машку з трьома хлопцями. Дівчину перекосило під час погляду на мене, хлопці дивилися з байдужістю. Мовчки пройшла мимо.

— Ненавиджу її, — тихо сказала Маша, — так і хочеться її вбити.

— Убивати не обов'язково, можеш просто відлупити.

— А ви типу збоку будете стояти? Вона ж із мисливців! Мало ваші батьки від них постраждали?!

— Мій брат кульгавим залишився, — сказав один із хлопців. — Ходімо, провчимо її.

Першою на мене налетіла Машка, я спробувала її відштовхнути від себе і припинити сутичку. Потім відчула сильний удар по спині і боках. Хтось штовхнув мене на землю і вдарив ногою.

— Ідемо, — сказав хлопець, і ребята втекли.

До мене підбіг Анрок.

— Ти як, жива?

— Угу, — промимрила я і встала із землі.

Чоловік допоміг мені обтрусити себе і завів до себе в бар. Я пішла, вмилася і привела себе до ладу. Усміхнулася сама собі і подивилася на свій амулет, запустила процес відновлення. Стало болячіше, але так усі синці пройдуть ще до того, як я додому дійду. Корисна штука, коли в тебе п'ять братів, із якими ти щодня б'єшся, точніше билася. Коли вийшла із туалету, Анрок дивився на мене стурбовано.

— Все добре, — заспокоїла його, — я завтра прийду.

— Ти впевнена? А раптом що зламали?

— Ні, дрібниці, пара синців, які швидко пройдуть. Дякую, що злякали їх.

Пішла додому, тіло жахливо боліло, навіть коли прийшла, ще боліло. Тому я одразу пішла в сад подивитися на квіти. А заодно вдалося посидіти в кріслі-гойдалці, яке ніхто не прибрав.

— Кір, ми до Арена йдемо? — запитав у мене чоловік. — Ти що, спиш?

— Ні. Зараз ідемо. Візьмемо ящик, що вчора брали?

Карен взяв його однією рукою, а мене обійняв за талію другою. Я мало не пискнула, тому що відновлення ще тривало і тіло дуже боліло. На щастя, чоловік не помітив, як я скривилася від болю. А поки дійшли до будинку його брата, то все вже пройшло повністю. Значить і процес відновлення завершився.

— Карене, а чому твій брат живе окремо від батьків?

— Ну, його дружина Аліса занадто шкідлива і вона не зійшлася характером із мамою. І на додачу це будинок її бабусі, яка вмерла рік тому. Тому вони одразу сюди переїхали. А до цього будинку були скандали щодня. Мама загалом поки від тебе в тихому шоці, ти повна її протилежність. Тиха і дуже лагідна.

— Дякую за комплімент.

А про себе подумала: «Це навіть мені поки дивно, не така я вже й тиха, і лагідна. Часом жахливо шкідлива і неслухняна, а ще задириста. Хоча поки щось не тягне ні битися, ні шкідничати. Зрештою я не вдома і піти мені буде нікуди, вб'ють і закопають у лісі. Якщо раптом щось буде не так».

За роздумами не помітила, як зайшов Арен із дружиною. Зате почула її обурення.

— Ти що, збожеволів?! Запрошувати додому мисливицю! Та її і їй подібних спалювати потрібно! У мене батько досі кульгає від їхніх стріл.

— Алісо, заспокойся! Твій батько для початку живий! А за весь час розбіжностей із мисливцями вони нікого не вбили, а могли б. І Кіра — дружина Карена, тому прошу, поважай її.

— Не буду я її поважати. Хай забирається з мого двору.