Розділ 1. Весілля.

— Дивлюся, у тебе новий рекорд зі забігу від річки, — весело сказав старійшина, по сумісництву мій дядько.

Я лише натягнуто посміхнулася і з цікавістю подивилася на його співрозмовника. Теж старійшина, тільки поселення драконів. А я, власне, щойно тікала щодуху від трьох молодих драконів.

— Хлопці, ви що, пішки йшли?! — запитав дядько. Я озирнулася й побачила хлопців, які бігли за мною.

Хлопці одразу зробили серйозні обличчя, побачивши свого старійшину.

— Справді жвава дівчинка, — сказав старійшина драконів. — Я вважав їх найшвидшими. Думаю, це доля, що ти, синку, зараз тут, — він звернувся до найпривабливішого з хлопців.

— Ти маєш рацію, це знак, — сказав мій дядько з усмішкою.

«Ой, щось мені це не подобається. Дядько зі старійшиною драконів на «ти» і ще й усміхається, відчуваю: щось вони задумали».

— Дорога племінниця, — почав дядько. Я затримала дихання, — познайомся зі своїм майбутнім чоловіком.

— Що! — вигукнули ми вдвох із майбутнім подружжям.

— Тату, це що, жарт?!

— Ні, і не думай заперечувати! Взяв дівчину за руку і бігом до її матері. Вона вас підготує до церемонії. Одружимо вас сьогодні ввечері.

Ми з хлопцем здивовано й приречено перезирнулися. Він трохи невпевнено подивився на мене й простягнув руку. Ось за це дякую, що не став хапати за руку й тягти. Взяла його за руку і повела до матері.

— Начебто впіймав, — сказав він зовсім тихо, поки йшли до будинку.

— Швидше нас двох спіймали, добігалися. А день так добре починався! Як тебе хоча б звати, женихе?

— Карен мене звати. Ну і продовження теж обіцяє бути приємним.

— В якому сенсі?

— Ти ж не думала, що наш союз буде фіктивним? Буде все як у справжній сім'ї.

— Здогадалася, — фиркнула я. — Але краще так, ніж ви б мене в полі впіймали.

Помітила, як Карен почервонів.

— Вибач. Ти мені дуже сподобалася ще місяць тому. Але ти мене весь час уникала. Ось я й наважився на крайній метод — просто впіймати тебе.

— Просто впіймати і поспілкуватися?!

Хлопець сильно почервонів, але вже нічого не відповів. Ми прийшли до батьківського будинку, мама зустріла нас на порозі. А оскільки вже була друга половина дня, то нас повели в різні частини будинку перевдягатися і готуватися до весілля.

— Не чинь опір волі дядька, — сказала мама, поки одягала мене, — будь Карену слухняною дружиною.

— Мамо, схоже, що я чиню опір або влаштовую скандал?

— Ось і молодець, — сказав дядько, що зайшов. — Іруся, ти в нас красуня!

— Карен дасть тобі нове ім'я, — сказала мама трохи сумно.

— Звикну. Коли ми підемо в їхнє селище?

— Вранці. Переночуєте в бабусиному будинку.

Внутрішньо зібралася, буде непросто. Ну що ж, я знала, що щось подібне може статися. У дядька дочок немає, а в його сестри, власне моєї мами я найстарша, решта ще зовсім діти.

На самому весіллі ми з Кареном сиділи мовчки і я відчувала, як він напружений. Він майже не торкнувся до їжі чи води. На драконів це не схоже, мабуть, він дуже нервує.

— Розслабся, — сказала йому тихо і взяла за руку.

Він міцно стиснув мою долоню і притис до себе.

— Ти чого?

— Вибач, нервую.

— Поїж хоча б трохи, стане легше. І завтра тобі сили ще знадобляться.

Він досить усміхнувся.

— І вночі теж.

— А що вночі?! Типу це сильно клопітно?

— Ні, — збентежився він.

— Сподіваюся, ти не хропиш?

Хлопець знову збентежився.

— Ніхто не скаржився.

— Дивлюся, було кому перевіряти.

Карен знову сидить червоний, як варений рак. Я весело посміхнулася і поклала йому великий шматок м'яса.

— Їж.

— Дякую. Ти теж поїж, а то потім будемо тільки вдома їсти.

Ми дружно стали їсти, напруження поволі минуло. Щойно ми закінчили трапезу, як нас із піснями й танцями дружненько відправили до бабусиного будинку.

— Ну що, спати?

— Ага, подружній обов'язок і спати, — серйозно сказав Карен і запалив настільну лампу.

— Ти мені ім'я придумав? — запитала я і стала, схрестивши перед собою руки.

— Так, — сказав він з усмішкою, — ім'я дружині я років п'ять тому придумав — Кіра. І тобі легко запам'ятати, Ірочко. Будеш тепер Кірочка.

— Мило. Мені подобається. Гаразд, дозволяю себе поцілувати.

— Ото нахабне створіння, — з усмішкою сказав чоловік, — я що, мав би тепер питати?

— Зобов'язаний, — сказала я серйозно, а в очах завмерли сміщинки.

Він, бачачи це, теж усміхнувся і поцілував мене.

«Ну що ж, цілуватися він уміє».

Вранці нас розбудив гучний стукіт у двері. Я ледь відкрила одне оке і подивилася на чоловіка. Я так добре заснула в його обіймах! Цього від себе я аж ніяк не очікувала. Хоча чого ж там, поряд із ним тепло, а я жахлива мерзлячка. А цей нахаба ще й користується цим, щоб зайвий раз потискати.

— Котра година? — тихо питаю в пустоту.

— Шоста ранку, молодята, — сказав його батько з-за дверей. — Розштовхай Карена і одягайтеся.

— Я не сплю, — одразу відгукнувся хлопець.

Дивно — у кімнаті на стільці лежав мій повсякденний одяг. Штани темно-коричневого кольору і блідо-рожева водолазка з «V»-подібним вирізом і довгим рукавом. Одяглася, швидко заплела косу і пішла вмиватися. У ванній мене міцно обійняв Карен.

— Моя дружина, — сказав він задоволеним тоном, — нікому тепер не віддам.

Я лише посміхнулася. Приємний хлопець виявився при ближчому розгляді. І в ліжку був дуже ніжним і в міру пристрасним. Головне, нічого від мене не вимагав, сам зрозумів, що я нічого в цьому плані не знаю і не вмію. Його це приємно порадувало.

— Моя дівчинка.

Вторячи моїм думкам, сказав чоловік, а вчора весь вечір так тільки й називав: «моя дівчинка».

Його батько і обидва друга терпляче чекали на нас на вулиці. Коли вийшли, його друзі подивилися на Карена злегка запитально. Він просто обійняв мене за талію і поцілував у скроню.