Мрії здійснюються, але...

- Тату, ти бачиш я лечу? – кричав радісно Дракончик, він зачепив крилом гілку дерева. Зелене листя осипалось. – А ти так можеш?

Крикнув Дракончик і зробив у повітрі петлю. Важкі крила батька майже не ворушились. Він планерував на повітряних течіях. Йому було приємно спостерігати за польотом сина, за метушливим рухом його крил. Такий смішний хоча вже і дорослий. Швидко виріс, ще вчора скреготів по підлозі кігтями і ледве діставав до полиці, а сьогодні вже вони в двох ширяють у небі.

Дракончик підлетів до батька, в його кігтях можна було побачити кубик, якій той крутив у вільний час. Тепер коли він вже майже його склав, залишився останній оберт і всі сторони будуть зібрані, він вирішив взяти його з собою і показати батьку.

- Що зібрав? А мені все не вдавалося. – Сказав Дракон коли побачив кубик.

- Я хочу до вісі, хочу в портал. Ми полетимо? – спитав Дракончик. - Разом.

- Можемо спробувати, ти ж з дитинства мріяв зустріти принцесу.

- Тату, я не мріяв зустріти принцесу, я марив величними драконами в золотих обладунках і вогняним мечем, я хотів бути таким як вони, а принцеса це приємний бонус, а не мета.

Дракон подивився у вічі своєї дитини. Він хотів щось сказати, але промовчав. Дракончик крутнув останній раз і кубик засяяв кольорами. З його центру вилетів струмінь світла зеленою стрілою, вказуючи дорогу до порталу. Далеко можна було побачити стовп зеленого кольору, що простягався від крони зелених дерев лісу до самого неба. Очі Дракончика спалахнули і стали темно зеленого кольору, він чим дужче полетів до порталу, який кликав його своєю чарівною музикою.

- Ні!!! Не лети так швидко, ти скоро втомишся – кричав йому вслід Дракон – Зупинись. Я не все тобі розповів, почекай на мене.

Дракон намагався наздогнати сина, і йому майже це вдалося, але перш ніж він встиг долетіти, портал захопив малого і той зникав. Стовп світла стрімко звужуватися, і Дракон на останніх секундах встиг схопити зубами Дракончика за хвоста. І вони зникли в безодні. Наступної миті вони винирнули над Червоним океаном і заплутавшись впали в воду. Дракон відпустив хвоста сина, а той борсався у воді, але крила не хотіли злітати. Подумки він попрощався, але раптом відчув під ногами опору, яка підіймалась і він піднявся над водою на широкій спині власного батька.

- Ти як? – спитав той, повернувши до нього голову до сина.

- Нормально, а що сталося? Я почув музику, і вона була така гарна, що крім неї нічого не існувало.

- Нічого, - заспокоював Дракон - Зараз трохи просохнеш і буде знову злетимо.

- Тату, я згубив кубик – винувато сказав Дракончик.

- Ось цей? – перепитав Дракон і показав в лапі, що була під водою, кубик який був знову перемішаний всіма кольорами.

- Ти його знайшов,- радісно прокричав Дракончик – А як ти плаваєш? І чому ми не в країні Вічної мерзлоти.

- Бо ти поспішив, потрібно тримати білою стороною, а ти повернув червоною. Тепер збирай, і повернемось додому.

Дракончик розхвилювався, безкінечний океан і єдина опора, це спина батька, а раптом у нього не вийде, і вони назавжди зостанеться тут. Він так мріяв побачити справжніх лицарів драконів, а тепер мріє зробити все правильно і повернутися до дому. Тож його кігті тремтіли, і він намагався пригадати як він складав, повертав і зробити це як найшвидше. Тож коли йому це майже вдалося, перед тим, як повернути в останнє, він спитав батька, як правильно.

Дракон спостерігав за старанням свого сина і відповів, що потрібно повернути і тримати білою стороною. Тож портал знову відкрився і їх затягнув білий стовп. Наступної секунди вони впали на білий сніг.

- А чому ми тут спитав Дракончик? Ми ж мали повернутися до дому?

- Ти так намагався, ти так старався, що я не міг не здійснити твою мрію і повернутися до домівки, так і не побувавши тут. – сказав Дракон і вказав кудись за спину Дракончика.

Той повернув голову на довгій шиї, щоб побачити що ж там позаду і перед його очами відкрилась дивовижна картина величезного замку із прозорого темно-синього льоду над яким літали дракони виблискуючи на сонці золотими обладунками. У Дракончика перехопило подих від побаченого.

- Бачиш, синку, якщо довго про щось мріяти, то мрії справджуються, - він проговорив це тихенько, а потім додав – А ти не просто мріяв, ти довго і наполегливо складав той пазл, і от що з того вийшло.

Дракончик повернувся до батька, і побачив як на його товстій шкірі краплини води з Червоного океану замерзають і поступово створюють панцир червоного кольору, як його подих, виходячи з ніздрів перетворюється на пару, і як він здригається він холоду. Потім він знову поглянув на лицарів-драконів і промовив слова, що змогли б розтопити навіть той крижаний замок:              

- Я мріяв побачити лицаря в золотих обладунках з вогняним мечем, а він виявляється був завжди поряд зі мною… Ти навчив мене мріяти, читати, літати, а тепер ще й показав, що твоя спина і твої крила моя справжня опора.