Дракони мріють, чи ні?

 - Принцес не існує – зітхаючи промовив дракон і поставив на величезного стола магічний кубик, який він крутив в своїх кігтях, намагаючись скласти всі кольори на його сторонах – Напевно колись і були такі, ніжні створіння, яких ми мусили оберігати від злого світу, але…

- Тату, ну можливо, десь далеко в покинутих фортецях, високо в горах є принцеси? – допитувався Дракончик, висовуючи голову з під ковдри – Вони живуть і чекають, коли ми почнемо їх захищати?

- Ну взагалі-то принцеси зникли кілька століть тому і я навіть не знаю таких драконів, які б на власні очі бачили принцесу, чи знали того хто бачив їх. – сказав Дракон і поправив ковдру, яка спадала з ліжечка.

- А мама говорить, що принцес не існувало, і що це все вигадки, що знаходять якісь доісторичні кістки і нам підсовують замість принцес.

- Ох, вже ця мама, - зітхнув Дракон - Ти її не слухай, вона казала, що і земля кругла.

- А земля не кругла? – перепитав Дракончик.

- Звісно, що ні, всі знають, наша планета схожа на яйце. А яйця не бувають круглими, вони ж квадратні.

Дракончик, на хвилину задумався, потер очі лапкою і позіхнув на всього свого драконячого рота:

- А чому ми не падаємо з квадратної планети і як вона летить у просторі, обертаючись навколо своєї вісі? Це ж не мовило.

- Ось подивись на цей кубик – промовив тато – Бачиш, який він квадратний? Ми живемо на самій верхівці, вона зелена. На ній трава і дерева, з обох боків океан: Синій океан і Червоний океан, а знизу біла сторона, там вічна зима. А вісь проходить по середині нашої сторони, в самому центрі і через центр Вічної мерзлоти.

- А що, як що там серед снігів живуть принцеси?

- Це не можливо, дуже холодно, так холодно, що ніхто не живе.

- А чому Синій океан так називають?

- Бо він такий глибокий, що вода в ньому здається темно-синього кольору,

- Аааа, - відкрив рота Дракончик, в нього в голові крутилось так багато запитань, він збирався з думками, що б зупинити цей потік і задати одне, найважливіше.

- Аааа, - передражнив його батько – А Червоний океан, бо в ньому дуже багато міді, яка фарбує воду в червоний колір.  

- Скоріше б вже навчитися літати, що б пролетіти над океаном і побачити яка ця земля Вічної мерзлоти і чи не має там принцес.

- Взагалі то ми не літаємо через весь океан, що б побачити ту сторону, ми летимо до центру, а там…

- Що там? – не дихаючи запитав Дракончик

- А там магічний портал – відповів батько – Потрібно скласти от такий кубик.

Він вказав на кубик на столі.

- Береш його і кидаєш у безодню, портал відчиняється, і ти летиш вгору і опиняєшся з іншого боку на стороні Вічної мерзлоти.

- От ти мені поясни, - продовжив Дракончик, - Якщо ми на верхній стороні нашого куба, чому летіти вгору? Логічніше ж вниз?

- От ти мені поясни, чому ти не спиш? – перефразував його питання батько – Коли вже моя Чомучка засне?

Він присів на край дитячого ліжка, схилив голову на довгій шиї над головою Дракончика і лизнув своїм язиком пухкеньку, з м’якими шипами щічку. Дракончик засміявся, і витер лапкою шипи.

- Тату, а почитай мені ще раз казку, я і засну.

- В друге за вечір? – уточнив батько – Вона тобі не набридла.

Дракончик похитав головою в різні боки, даючи зрозуміти, що ця казка йому не набридне ніколи.

- Точно заснеш? – ще таз уточнив Дракон.

- Точно – відповів Дракончик – Ти б вже читав, і я б вже спав, так тобі аби не читати, а поговорити.

- Мені? Це мені хочеться поговорити? – Дракон сміявся - Ти певен що не тобі?

- Та потрібні мені оті розповіді про квадратну планету – відповів Дракончик – Давай читай.

Він зіскочив з ліжечка, маленькі лапки застукали кіртями по підлозі. Хвіст стирчав піднятим в гору вище голови.

- Я тебе вкутував у ту ковдру, а ти взяв і кудись побіг – зітхнув Дракон – От куди тобі так треба?

- Зараз побачиш – відповів малий.

Дракончик підбіг до книжкової полички, дістав книгу з малюнком величного дракона в золотих обладунках і з мечем із вогню.

- Я щойно її туди поклав, і от знову…- обурювався не по-справжньому Дракон.

- Ось бери – віддав книгу Дракончик – Сідай на цей стілець, а я зараз ляжу і скажу коли читати.

Він заліз на ліжечко, старанно підправив ковдру, поклав голову на подушку і скомандував

- Читай!!!

Дракон розгорнув книжку і почав читати:

«Далеко, далеко, далеко

В таємних куточках землі,

Стоїть непорушно фортеця,

На самій високій горі,

Ховають скарби в тій фортеці,

Від жадібних, лютих очей,