Розділ 2 Перше робоче ранкове пробудження

Мар’яна прокинулася зранку від незвичного шуму.

Вона кілька секунд лежала із заплющеними очима, намагаючись зрозуміти, де знаходиться.

Потім розплющила очі.

Кам’яна стеля.

Незнайома кімната.

Чуже ліжко.

— Точно… — пробурмотіла вона. — Інший світ.

Мар’яна сіла й потерла очі.

Учора вона ще поспішала на свою звичайну роботу, боялася запізнитися й думала, як пояснюватиме це шефу.

Тепер шеф був десь дуже далеко.

А замість нього був дракон.

Який призначив її служницею.

Без її згоди.

— Драконе, я не наймалася…

Вона потягнулася до телефона.

Екран увімкнувся.

Немає мережі.

— І ти теж не допомагаєш.

Мар’яна підвелася, вмилася водою з глечика й почала оглядати кімнату.

На стільці лежав одяг.

Очевидно, його хтось приніс.

— Хоча б це продумали.

Вона одягнулася й вийшла в коридор.

Там уже кипіло життя. Хтось поспішав із кошиками, хтось ніс складену білизну, знизу долинав запах свіжого хліба.

Мар’яна пішла на запах.

На кухні було кілька людей.

Вона вже хотіла привітатися, але раптом помітила, що одна з кухарок має на шиї дивні золотаві лусочки.

Мар’яна завмерла.

Лусочки?

Жінка повернулася.

— Ти новенька?

— Так.

— Мар’яна?

— Так.

— Я Тейна. Кухарка.

— Дуже приємно.

Мар’яна ще раз поглянула на її шию.

Тейна помітила погляд.

— Щось не так?

— Ні-ні.

Мар’яна швидко відвела очі.

Може, мені здалося.

У дверях з’явилася Мейрі.

— Мар’яно. Уже прокинулися?

— Так.

— Добре. Снідайте. Після цього я покажу вам вашу роботу.

Мар’яна сіла за стіл.

— А де Рейнар?

Мейрі здивовано підняла брову.

— Пан Рейнар?

— Так.

— Полетів.

Мар’яна завмерла з ложкою в руці.

— Полетів?

— Так.

— У сенсі… на крилах?

— А як іще?

Мар’яна повільно поклала ложку.

— Точно. Забула, де я.

Тейна тихенько засміялася.

— Ви швидко звикаєте.

— Не сказала б.

Мейрі поставила перед нею тарілку.

— Їжте. Сьогодні роботи вистачить.

Мар’яна подивилася на сніданок, потім на Мейрі.

— А можна одне питання?

— Звичайно.

— У вас тут усі…

Вона замовкла.

— Усі хто?

— Дракони.

На кухні запала тиша.

Мар’яна по черзі подивилася на присутніх.

Тейна усміхнулася.

— А ви тільки зараз здогадалися?

— Я не бачила, як ви перетворюєтеся!

— А навіщо мені це робити на кухні?

Мар’яна відкрила рот.

Закрила.

— Логічно.

Мейрі спокійно додала:

— Це королівство драконів.

— Я знаю.

— І майже всі тут дракони.

— Я вже зрозуміла.

— Крім вас.

Мар’яна завмерла.

— Що?

— Ви єдина людина в цьому королівстві.

Тепер Мар’яна вже не знала, що відповісти.

Вона подивилася на Тейну.

На інших слуг.

На Мейрі.

Єдина людина.

— А Айсвійт?

— Людина, — відповіла Мейрі. — Але він живе по той бік кордону.

Мар’яна згадала вчорашню галявину.

Чоловіка з мечем.

Дракона.

Полум’я.

І те, як Рейнар просто схопив її та поніс.

— Ясно…

Мейрі поставила перед нею чашку.

— Їжте. Потім почнемо.

Мар’яна зітхнула.

— Добре.

Вона взяла ложку.

Схоже, її перший робочий день у королівстві драконів офіційно починався.

Після сніданку Мар’яна відсунула тарілку й зітхнула.

— Ну що ж. Мабуть, час дізнатися, що саме я тут маю робити.

Наче тільки цього й чекала, до їдальні зайшла Мейрі.

— Мар’яно, ви закінчили?

— Так.

— Тоді ходімо. Покажу вам роботу.

Мар’яна підвелася й пішла за нею коридором.

— Спочатку приберете свою кімнату. Потім допоможете Ліорі з покоями. Після цього принесете білизну до пральні.

Мар’яна слухала й кивала.

— А коли закінчу?

— Обідатимете.

— А потім?

— Після обіду буде ще робота.

Мар’яна зупинилася.

— А вихідні?

Мейрі повернула голову.

— Що?

— Ну… вихідні. Дні, коли не працюють.

— Звичайно, є.

Мар’яна полегшено видихнула.

— Скільки?

— Два дні.

— Підряд?

Мейрі трохи подумала.

— Зазвичай так.

— О! — Мар’яна навіть усміхнулася. — А вже краще.

— Ви очікували, що ми працюємо щодня?

— Після знайомства з вашим господарем я вже нічому не дивуюся.

Мейрі ледь помітно посміхнулася.

— Пан Рейнар не найгірший роботодавець.

— Він мене викрав.

— Це справді не найкращий спосіб познайомитися з новою працівницею.

Мар’яна глянула на неї.

— Нарешті хтось це визнав.

Мейрі відчинила двері.

— Ось ваша перша робота.

Мар’яна заглянула всередину.

— Прибирати?

— Так.

— А якщо я не впораюся?

— Навчимо.

— А якщо не захочу?

Мейрі спокійно подивилася на неї.

— Тоді поговоримо з паном Рейнаром.

Мар’яна одразу взяла ганчірку.

— Я впораюся.

— Я так і думала.

День і справді виявився насиченим. Роботи було стільки, що Мар’яна перестала рахувати, скільки разів піднімалася сходами.

Вона допомагала прибирати кімнати, носила білизну, складала речі, виконувала доручення Мейрі й навіть встигла двічі заблукати в коридорах.

Увечері Мар’яна нарешті дісталася своєї кімнати.

Зачинила двері.

Притулилася до них спиною.

— Усе. Я більше нікуди не йду.

Вона стягнула взуття й плюхнулася на ліжко.

Кілька секунд лежала мовчки.

Потім різко сіла.

— Рейнаре…

Перед очима одразу постав його самовпевнений вираз обличчя.

— Ти ще пошкодуєш.

Мар’яна схопила подушку й жбурнула її в стіну.

— Викрав мене! Привіз сюди! Призначив служницею!

Вона підняла палець, ніби Рейнар стояв перед нею.

— І навіть не запитав, чи я хочу тут працювати!