Розділ 1 Запізнення

Мар’яна запізнювалася.

Не на якихось п'ять хвилин, які ще можна було списати на затримку автобуса. Якщо йти звичайною дорогою, до роботи вона дістанеться щонайменше хвилин на двадцять пізніше.

— Ну чудово.

Мар’яна глянула на телефон і пришвидшила крок.

Залишався ще один варіант — зрізати через старий парк.

Вона звернула на вузьку стежку.

Колись тут стояла чиясь садиба. Від неї майже нічого не залишилося: кілька кам'яних сходинок, уламки стін та стара арка, яку давно обплели рослини.

Мар’яна проходила тут неодноразово.

Але сьогодні всередині арки щось мерехтіло.

Вона сповільнила крок.

— Що це?

Повітря всередині проходу нагадувало поверхню води.

Телефон завібрував.

Ти де?

Повідомлення було від колеги.

Мар’яна почала набирати відповідь просто на ходу:

Уже йду. Трохи запізнюся.

Саме тому вона не помітила кореня.

Нога зачепилася за нього.

— Ай!

Мар’яна похитнулася, зробила кілька кроків уперед і влетіла просто в арку.

Світ спалахнув.

На мить зникло все.

А потім Мар’яна впала на траву.

— От тепер точно запізнилася…

Вона піднялася, обтрусила джинси й озирнулася.

Парку не було.

Навколо простягалася велика галявина. Далі починався незнайомий ліс. Дерева були дивними — високими, зі сріблястим листям.

Мар’яна різко обернулася.

Арки теж не було.

— Ні.

Вона зробила кілька кроків назад.

— Ні-ні-ні. Вона ж була тут!

Телефон!

Мар’яна витягла його.

Мережі не було.

— Прекрасно.

Вона підняла телефон вище.

Нічого.

— Тільки цього мені бракувало.

Позаду хруснула гілка.

Мар’яна різко обернулася.

До неї наближався чоловік. На вигляд років тридцяти, у темному плащі, з мечем на поясі.

Мар’яна мимоволі відступила.

Незнайомець теж зупинився.

Його погляд ковзнув по її джинсах, футболці, кросівках.

— Хто ти?

— Мар’яна. А ви?

Він не відповів.

— Що ти тут робиш?

— Якби я знала.

Чоловік насупився.

— Ти з якого поселення?

— З Черкас.

— Не знаю такого.

— А де я взагалі?

— Біля кордону Алірії.

Мар’яна кліпнула.

— Чого?

— Королівства Алірія.

Вона кілька секунд дивилася на нього.

— Це яка країна?

Тепер уже він дивився на неї як на дивну.

— Я Айсвійт. Вартовий кордону.

— Кордону з ким?

Він уже збирався відповісти, коли його обличчя змінилося.

Айсвійт подивився в небо.

— За мене.

— Що?

— Швидко!

Мар’яна послухалася.

Над лісом з'явилася величезна крилата істота.

Вона летіла просто до галявини.

Мар’яна спочатку подумала, що це якийсь неймовірно великий птах.

Потім істота наблизилася.

— Це дракон?!

Айсвійт вихопив меч.

— Не наближайся до нього.

— Можете не хвилюватися!

Дракон приземлився на галявині.

Земля здригнулася.

Він подивився не на Айсвійта.

На Мар’яну.

Вона відступила.

— Чому він так на мене дивиться?

Айсвійт став перед нею.

— Назад.

Дракон загарчав.

Айсвійт підняв меч.

— Вона не з твого королівства.

Мар’яна визирнула з-за його плеча.

— А він вас розуміє?

— Так.

— Чудово. Тоді скажіть йому, щоб ішов собі.

Дракон рушив уперед.

— Схоже, не хоче, — сказав Айсвійт.

— Дуже погано.

Дракон зробив ще крок.

Айсвійт атакував першим.

Його меч засвітився синім.

Мар’яна завмерла.

— Що за…

Із леза зірвалася хвиля світла.

Дракон ухилився.

За мить із його пащі вирвалося полум'я.

— А-а-а!

Мар’яна відскочила.

— Пояснювальна хоч вогнем не дихає!

— Що?! — крикнув Айсвійт.

— Нічого!

Ще вранці вона боялася, що шеф сваритиме її за запізнення.

Яка ж це була дрібниця.

Шеф принаймні не дихав вогнем.

Бій тривав недовго.

Айсвійт ухилився від лапи дракона, але не помітив хвоста.

Удар.

Чоловіка відкинуло на землю.

— Айсвійте!

Мар’яна хотіла підбігти до нього.

Не встигла.

Щось обхопило її за талію.

Земля зникла з-під ніг.

— А-А-А-А!

Дракон здійнявся в небо.

— Пусти мене!

Мар’яна смикнулася.

Поглянула вниз.

І миттєво перестала вириватися.

— Ні! Не пускай! Я передумала!

Галявина швидко віддалялася.

Айсвійт залишився десь унизу.

— Куди ти мене несеш?!

Дракон, звісно, не відповів.

Мар’яна вчепилася в його лапу.

Скільки вони летіли, вона не знала.

Нарешті попереду з'явився замок.

Величезний.

З вежами, мурами та прапорами.

Дракон полетів просто до однієї з веж.

— Тільки не впусти!

Він опустив Мар’яну на широкий балкон.

Щойно її ноги торкнулися каменю, вона відскочила.

— Ти ненормальний!

Дракона огорнув темний серпанок.

Мар’яна замовкла.

Крила зникли.

Луска теж.

За кілька секунд перед нею стояв молодий темноволосий чоловік.

Мар’яна відкрила рота.

Закрила.

Знову відкрила.

— Ти…

— Що?

— Ти був драконом.

— Так.

— А тепер ти чоловік.

— Як бачиш.

Мар’яна потерла скроні.

— Я хочу додому.

Незнайомець оглянув її.

— Ти будеш служницею.

Мар’яна вирішила, що їй почулося.

— Що?

— Будеш служницею.

— Я не наймалася!

— Тебе ніхто не питає.

— А мене взагалі тут хоч хтось збирається питати?!

— Ні.

— Прекрасно!

Вона схрестила руки.

— А офіційне працевлаштування?

Чоловік насупився.

— Що?

— Трудовий договір.

Мовчання.

— Графік роботи?

Він дивився на неї з дедалі більшим нерозумінням.

— Вихідні?

— Про що ти говориш?

— Про роботу!

— Ти працюватимеш служницею.

— Я це вже зрозуміла! Я питаю про умови.