67. І жили вони довго і щасливо...

Час промайнув непомітно. Здавалося, ось тільки ми пережили усі ці напади та негаразди, а тут і навчання знову розпочалося. І життя побігло своєю звичною стежкою.

Та все ж таки до академії у новий навчальний семестр я поверталася уже заміжня за своїм драконом. Доречі досить пристрасним і норовливим, під стать мені. Це ніскільки не заважає, а навіть навпаки додає яскравих барв у наші дні.

Сама ж весільна церемонія проходила неподалік від дому мого лускатого чоловіка, а тепер і мого дому. Поки що вирішили поза академією проживати там, а далі час покаже.

Мене гризли сумніви щодо свята народження нашої сім'ї. Адже у я добре пам'ятала те видіння про моє весілля з лускатиком. Хоча повноцінної картинки я і не пам'ятаю, але все-таки певні деталі закарбувалися в пам'яті і зараз створювали певний дисонанс.

Я бачила чітко зал щедро прикрашений квітами, а особливо піонами, котрі просто обожнюю. Якось навіть обмовилася Севастьяну, які вирощую у себе в квітнику піони та троянди. Хтось скаже банально, а я знаходжу там відпочинок.

Ось тепер то прийшло розуміння - де взятися піонами посеред зими? Ще троянди та орхідеї можна дістати, а от...

Очікування неминучого провалу роз'їдало зсередини. Я дратувалася через будь-яку дрібничку. Усе здавалося сиплеться і втікає, як вода крізь пальці.

Севастьян же оточив мене своєю турботою і коханням настільки, що в якийсь момент вирішила відпустити та пливти за течією. Будь що буде.

Також згадала слова бабусі: "живи сьогоденням - воно неповторне. І твори своє життя незалежно від побаченого. Життя надто коротке, щоб його марнувати на дріб'язок. Не надто захоплюйся видіннями, твоя сила у іншому."

Будемо жити і радіти тому що маємо.

Хочу щоб одного дня наші праправнуки сказали: "і жили вони довго і щасливо..."

Маю надію на краще. Головне себе налаштувати на позитивний результат і йти вперед.

Ранок свята розпочався з приємного приготування. Христина з Цвітанкою допомогли одягнути білу витончену сукню. Ліф щільно облягав мій стрункий стан вигідно підкреслюючи, спідниця ж надавала легкості рухам своєю просторістю, але водночас не обтяжувала зайвою пишністю. Крій та матеріали з яких була пошита сукня зачаровувати з першого погляду. Вона настільки була ніжна і повітряна, що розсип камінців по подолу створювало ефект переливу, як у полум'ї з блакитними язиками.

Яким же здивуванням для мене став зал в який мене завів батько. Такої кількості квітів я ще не бачила. Ледве щелепу не втратила по дорозі до свого лускатика.

Варто було поглянути на Севастьяна, усе ставало зрозуміло, це усе його рук справа. Усі ці квіти та прикраса будинку організована ним. Він і про це подбав, щоб я могла спокійно відпочити і набратися сил. Недарма ж розпитівав про мої вподобання в поєднанні кольорів і квітів.

Недаремно кажуть, що для коханої людини можна і гори звернути. Ось і мій лускатий наречений, а тепер уже чоловік, добре постарався щоб створити справжню квіткову феєрію посеред зими.

Та що там квіти мене зачарували, от очі мого коханого дракона захопили в полон і не відпускали. Наче у той момент ми знаходили самі у тому храмі. А обітниці приймав не священик, а самі наші боги.

Можливо у якійсь мірі так і було. Тому що неможливо відгородитися від усіх звуків водночас.

Ось уже й обітниці промовленні і шлюбні браслети обрамляють наші руки витіюватими візерунками на шкірі, і привітання прийняті. Гостей небагато, і це найкраще. Великого потоку людей я б не витримала ще. Слабкість з'являється час від часу незалежно від мого самопочуття.

Нас зустріли у залі святкувань...

І тут я очманіла. Картинка з мого видіння ожила на яву. І намагатися її створити не довелося, вистачило маленького поштовху, щоб усе пішло своєю дорогою життя. Звичайно, що відмінності були, але життя може вносити і свої корективи.

Кращого свята я ще не бачила. Так само і медовий місяць заполонив нас настільки, що тривав до наступного навчального року. Ми так і не зчулися, як здали екзамени.

Маю надію прожити довге і щасливе життя разом зі своїм лускатим коханим Севастьяном. Він у свою чергу не втомлюється показувати свої почуття не лише на словах, а і вчинками, котрі кожного дня переконують мене у правильності вибору чоловіка.

Тепер я розумію, про що мені хотіла сказати бабуся. Не варто жити передбаченнями і очікувати ідеальної картинки.

Ми живемо тут і зараз. Не втрачаймо ці неповторні моменти, і створюймо своє щастя самі.