64. Порятунок

Севастьян 

Моє чуття вело мене настирливо у гущавину лісу. Зір дракона допоміг вихопити між кронами старечих дерев хатину. Вона була така ж давня, як і стовбури навколо неї. Та мені було не до милування, чи обдумування про вік дерев та хатини.

Питання постало, як приземлитися не привертаючи не потрібної уваги. Мої супутники уже майже дігнали мене. Тому вступати у відкриту сутичку, з тактичної точки зору, було не надто хорошою ідеєю. Варто діяти розважливо.

Так я думав доки не відчув емоції моєї пташки. Той спектр страху в перемішку з болем та зневіри у власні сили вибив повітря з моїх легень. Які там доводи розуму, якщо немає певності що часу вистачить. Потрібно діяти негайно.

І тут я зрозумів що у цьому випадку найкраще - поділитися своїми силами. У мене їх вдосталь щоб підтримувати двох. А мої супутники встигнуть допомогти вразі чого.

- Я вже тут, маленька! - послав Улі ментально найважливіші настанови. - Борися! Черпай сили з нашого зв'язку. Ти зможеш. Ти сильна, моя Вогняна Пташко!

Улі двічі не потрібно було повторювати. Вона з усім завзяттям почерпнула сили з нашого зв'язку. І якби я не був готовий до подібних дій це могло добряче дезорієнтувати мене, адже моя пташка доволі сильна.

Я ж кинувся на хатину зверху без будь-якого остраху. У мене одне завдання - максимально ближче бути до своєї дівчини.

Щедро полив вогняним струменем все навколо хатини. Вогонь дракона моїй пташці не зашкодить, але в будівлі можуть бути не тільки викрадачі з Уляною, я не знаю кого ще вони забрали. А вогненне коло не випустить нікого за свій контур.

Неприємною несподіванкою виявилася химера, що кинулася мені навперейми. Це вже цікаво. Отже полювання було почате давно. І напад на нас з Кирило був не випадковим.

Все ж таки важкувато самому битися і підтримувати свою кохану енергетично. Та я вивертався як міг. Химера цього разу виявилася вертка, не те що попередня. Мало не пропустив випаду зі спини, а таке неподобство погано могло скінчитися.

На моє щастя Орест вчасно мені допоміг. Він, як один з найвправніших драконів з бойових мистецтв, і прилетів раніше інших, та і досвіду мав більше. Одним спритним рухом повалив химеру на землю, та довго не думаючи почав її шматувати і полоскати у моєму полум'ї. Звичайно, що химера довго не протягнула з таким суперником.

З хатини вигулькнула постать старенької. Перелякано застигла на місці. Я ж на мить розгубився не знаючи що з нею робити. Ловити її, чи спопеляти відразу на місці. Своїм чуттям вловив темний слід на ній. Вона одна з викрадачів.

Ця хвилинна затримка дала змогу старій викинути із заціпеніння. І та довго не думаючи кинулася навтьоки. Біжи, далеко не втечеш - вогонь не випустить.

Ще дві постаті у каптурах, що з'явилися за старою, відразу пішли у наступ атакуючи, як заклинаннями, так і жбурляючи порошкові бомбочки.

До того часу до уже на місці були й інші дракони. Тож бій не тривав довго. Двох бойових постатей швидко нейтралізували. Стару схопили, хоча вона до того часу встигла добряче попектися об мій вогонь.

Хатина ж вмить спалахнула, наче сірник. І з неї з ревом вилетіло скрючене щось ще досі живе, але явно не на довго.

- Нііііі! Агнешкоооо!

Одна із затриманих знайшлася криком відчаю і злості. Каптур злетів з неї і я остовпів впізнавши професору Рак. Давненько я так не розчаровувався в людях.

Полум'я ж яке охопило хатину поступово згасало. Та все-таки я кинувся всередину не чекаючи, будь-якої миті вона могла зруйнуватися, а Уля досі всередині була. За мною кинувся і Орест.

Дівчину знайшов швидше за своїм чуттям, ніж зором. Вона була не одна, лежала нерухомо обіймаючи ще одну непритомну дівчину.

З Орестом винесли непритомних дівчат із догораючої хатини. А коли вже поклали на траву, почав оглядати свою пташку на предмет пошкоджень, адже пам'ятаю що біль був від поранень. На диво нічого крім розібраного одягу не було, якщо не враховувати легке почервоніння шкіри на руках і ногах, на спині що виднілася з розібраного одягу.

- Якщо ти поділився з нею силою, то вона могла використати її і для регенерації, - ніби прочитавши мої думки, озвучив припущення Орест. - Вона виснажена, варто показати її цілителям, як і тебе, ти на межі зараз.

Тільки після цих слів дядечка відчув наскільки я магічно спустошений. Сам не розумію, як ще на ногах тримаюся.

- Марина? - почув збоку здивоване від Маркіяна.

І сам погляд кинув на ту кого виніс Орест. Справді Марина, але волосся у неї біле, а не чорне.

- Гаразд, - плеснув мене по плечі Орест, - тебе з дівчатами віднесуть до цілителів у академію, сам не обертайся ти на межі.

І вичікувально поглянув мені у вічі. Я ж лише і здатен був ствердно кивнути тримаючи в руках свою вогняну пташку. Головне вона жива, в моїх руках. Я встиг.