63. Я вже тут

Почварисько уже знову кинулася у наш бік. Тільки цього разу націлилася на Марину. Я вже думала не встигну захистити дівчину, надто мене спантеличили почуті слова. Та і що приховувати, паралізував тимчасово страх.

У мене скажені крижані мурахи тілом пробіглися, коли я представила, як це незрозуміло що всередині мене поселиться. Мало того що поглине усю силу Марини, так щей мій вогонь собі забере і мого дракона.

Брр... Е ні, я так не граю! Нікого не віддам!

Не думаючи про наслідки затулила собою Марину в останній момент. Від болю в спині мало не завила пораненим звіром. Почварисько мені спину полоснула своїми пазюряками відрослими перед нападом.

Як же боляче! Але я мушу триматися. Я повинна витримати. Мій лускатий наречений вже на підході. Я це відчуваю. Він поряд.

Щоб не надавати моїй суперниці більше можливостей напасти зі спини прикрила Марину своїм тілом, майже вляглася на неї. Вчепилася в прохолодну руку дівчини. Я мушу відчувати її присутність. Вогнику, зігрій її. Вона виживе. Мусить вижити.

Тепер я розумію чому останнім часом Марина здавалася дивною, це була не зовсім вона. Але навіть якби і вона сама викидала ті коники, все рівно не залишила б її у біді.

На мій полик Вогонь охопив нас оберігаючи і не завдаючи шкоди. Почварисько знову обпеклася і шиплячи від болю відскочила у бік. Але не далеко і не надовго. Я це бачила чітко. Вона налаштована пробити мій захист за будь-яку ціну. Надто ласий шмат її очікує вразі перемоги.

Ще кілька нападків я витримала. Та моя рана давалася взнаки. Я слабшала, а зі мною і мій Вогонь. Почварисько ж задоволено шкірилася облизуючись у передчутті "ласощів", швидких - Марини та мене, а також довгострокових - мого Севастьяна.

Ось чому вони відразу обрали Марину. Вона була близькою з ним до моєї появи в академії, а отже наші викрадачі усе спланували давно. Моя ж поява в житті Севастьяна сплутала їм усі карти. Але чому їм потрібен саме він? Невже в академії драконів мало? Це і поспішила спитати, та і таким чином намагалася потягнути час і перепочити від нападів.

- Навіщо вам Севастьян? В академії повно драконів.

- Він внук того хто завадив нам минулого разу, - просичала нападниця.

- То це не вперше? - осяяло мене. - Це вже було... Але ж тоді адептка прийшла до тями...

- Прийшла, та не зовсім, а мало бути дві, - єхидно зкорчила фізіономію, - а мало того ще мене, той нахаба з рудою подружкою своєю, в таку діру закинули, ледве вибралася.

У мене ще більше запитань назбиралося. Я вже було відкрила рота спитати, але видно моїй суперниці набридло базікати. На мене знову кинулася ще з більшим завзяттям. Невже згадки про той час тільки розізлили її сильніше?

Цього разу почварисько цапнула мене за ногу. Я від болю закричала. І в цей момент, разом з моїм криком, почувся несамовитий рик дракона, що сколихнув усе навколо. І відкинув почварисько, що вже націлилася на мене знову.

- Я вже тут, маленька! - почула я у себе в голові. - Борися! Черпай сили з нашого зв'язку. Ти зможеш. Ти сильна, моя Вогняна Пташко!

І як тут не повірити в себе, в наш зв'язок? Звичайно, що я повністю віддалася сказаним словам і відпустила вкотре свою силу на волю.

У мене за спиною виросли вогняні крила. Та я уся перетворилася на суцільний вогонь. Марина ж лежала в коконі з вогню, її ніхто не дістане звідти крім мене.

Ну що ж пора вигнати третю лишню.

Почварисько блимала на мене переляканими очиськами.

- Не може цього бути. Фенікси більше не народжуються, - лепетала перелякано.

- А мені байдуже, що ти там думаєш, - наступала я на неї. - Геть від нас!

Направила на неї максимально потужнужний струмінь вогоню. Почварисько з оглушливим визком випарувалася з мого осередку. Тепер тут тільки я і Марина.

Наче відчувши що ми в безпеці сили потроху заспокоїлися. Я опустилася біля ще сплячої дівчини. А невдовзі і сама поринула у небуття.