61. Ритуал

Уляна

Коли почула у відповідь на мої внутрішні прохання, то і не відразу дійшло, що усе це не схильні фантазії моєї запаленої уяви, а цілком реально. Яке ж було моє полегшення, коли зрозуміла що це мій лускатий наречений, а чи вже тільки наречений?

Однак до з'ясування хто кому і ким приходиться можна повернутися і пізніше. Тут проблемка намалювалася значно більша і терміновіша.

Тільки-но я так-сяк потеревенила у себе в голові із Севастьяном, хоча ті волання про допомогу і гарчання переповнене тривогою мало було схоже на теревені. Так от, професорка Рак зі старою зморщеною, наче слива після сушки, старою відьмою розпочали метушню навколо нас з Мариною. І відверто кажучи їхні дії мене насторожували та лякали водночас.

Як би я не намагалася тримати себе в руках, вмовляти що мій лускатий наречений вже летить до мене стрімголов, та все-таки паніка не забарилася. Особливо, коли тебе та ще одну непритомну дівчину обставляють свічками, креслять щось навколо, але ти нічого не можеш роздивитися, щоб хоча б приблизно зрозуміти їхні наміри щодо тебе.

Недарма мені здавалася підозрілою професорка Рак увесь цей час, особливо у присутності драконів вона починала наче шипіти крізь зуби, тому можливо і вела свою дисципліну виключно у відьом. Мені пригадалася, як вона завбачливо нас прогнала зі стадіону при появі Севастьяна з його дядечком Орестом. Хоча з іншими драконами вона трималася стриманіше.

Зібравшись з силами я все ж таки змогла трішки підвестися та краєм ока розгледіти, що коять наші викрадачі. Цікаво а де ділася химера? Та не варто на неї зараз відволікатися, але з панікою та страхом інколи ще не такі дурниці лізуть в голову.

Мамцю рідна! Що вони, на всіх летючих ящірок, надумали творити? Та ми ж щось схоже проходили на історії магії і це називали вимерлим, точніше забороненим та небезпечним, ритуалом, якого в ніякому разі неможна проводити.

Спитаєте чому ж тоді вчили? А тому-то і вчили, що за часів коли моя бабуся навчалася в академії кілька адептів натворили справ з цим ритуалом. Тоді ще мало не летальний випадок стався, але дівчину врятували, хоча після того інциденту вона змінилася до невпізнання. Навіть закралися думки, що ритуал з підселення душі вдався, та з часом усе здається налагодилося. Тоді ще й якийсь дракон добряче постраждав.

Факт залишається фактом - над нами хочуть провести ритуал з підселення душі. Хоча певні зміни присутні. Відразу й звернула увагу.

Що з моєю головою? Я тут маю не креслення розглядати, та ритуал вигадувати, а міркувати як вибратися з цієї халепи.

От коли вони розпочали шептати запалючи усі свічки навколо нас у мене розпочався новий приступ паніки. Мого лускатого нареченого ще не було, а відволікати увагу своїм базіканням я не мала змоги, ті скотиняки щось мені дали із трав і я не могла говорити, точніше мене не було чути. Тварюки позбавили мене голосу на деякий час обнадіївши що він повернеться за кілька годин. Добре що хоча б щоб покликати Севастьяна мені голос не потрібно.

Дзвінкий звук металу запустив у мене на спині бунт моїх мурашок. А блиск кинджала перед моїм носом взагалі увігнав у непроглядні тенета страху.

Вона мене що зарізати хоче? Це що за дикість?

Я уже подумки не проста кликала і просила поспішати свого лускатика, тепер я волала як навіжена. У відповідь мені прилетіла доволі специфічна порада.

"-Випусти свій вогонь на волю, моя Вогняна Пташко. Не бійся, твій вогонь тебе не зачепить, але захистить до того часу, доки я до тебе прилечу. Я уже близько!"

Ну що ж, випробуємо межі моїх можливостей. Я зроблю те чого завжди боялася - спалити того хто поряд зі мною. Але сьогодні я молюся щоб навпаки спалила викрадачів.

Остання думка перед падінням в безодню була: - "тут ще є невинна, захисти і її Вогнику мій".