57. Обмін

На моє щастя, білет на екзамені дістався просто чудовий. Я усе знала, та без жодних заминок змогла підготувати доповідь. Вийшло так що розповіла однією з перших.

Вже хотілося і відсвяткувати хорошу здачу, адже це був останній екзамен у цій сесії, а ми постаралися на славу і впоралися. Правда зі святкуванням довелося зачекати. Подругам не так пощастило, як мені, їм на відміну від мене довелося потіти над відповіддю. І як на зло лускатий наречений також був десь на полігоні, здавав майстерності польотів.

Ех... Довелося мені шукати чим би зайняти себе. В будинок наш іти не хотілося, там зараз нікого не має. Хтось ще доздає екзамени, а хтось і додому ще вчора зібрався, а сьогодні поїхав.

Все ж таки не такі й погані виявилася дракони, як ми гадали на початку навчального року.

Кирила не рахую, він добряче попив нервів Орисі. Чого до неї причепився, коли вона до нього вже остила? Ні щоб раніше мізками розкинути і збагнути, який скарб перед ним? Так ні, так не цікаво ж, коли все просто і зрозуміло, потрібно принести розбат у спілкуванні, а опісля дивуватися: "А що ж то сталося?"

Та все-таки це їхні особисті справи, мені своїх гойдалок вистачило.

Отак задоволена життям пленталася по засніжених доріжках академії. Зима швидко входила у свої права, відтісняючи осінь з її багатогранністю соковитих барв. Нині на дворі панувала атмосфера спокою, коли земля та рослини поринають у сон, щоб набратися сил для свого відродження весною. А пролітаючі сніжинки навіювали спогади про дитинство.

Уля, варто було дивитися не на сніжинки і не літати у фантазіях, а трішки і по сторонам оглядатися. Можливо тоді і не втрапила у халепу.

Звідки не візьмись, перед моїм носом вигулькнула Марина. Я від несподіванки аж гикнула.

- Ну, привіт, Уляна, - простягла несподівана зустрічна.

- Привіт, Марино... А ти хіба вже не поїхала додому? - геть збита з пантелику бренькнула я.

І справді! Марина ж ще тиждень тому усі заліки з екзаменами здала і вирушила додому. Вона ж мала вже готуватися до свят, а не вештатися по території академії.

- Я тут вирішила зайнятися чимось цікавішим... Та і тіло твоє мені більше підійде, ніж цієї невдахи, - вискалилася хижо, наче переді мною і не Марина зовсім, та дівчина, яку я пам'ятаю була останнім часом тиха і непримітна, я б сказала трохи налякана.

- Що? Що з тобою трапилося? - ні мій мозок вступив у стан когнітивного дисонансу, звичайно Марина і раніше коники викидала, але хижацтва за нею не помічала.

І тут сплеск магічної активності мене збив буквально з ніг. Я смачно примостилася на засніженій доріжці спостерігаючи як переді мною відкриваються просторові двері, а з них виходить якесь почварисько.

Та що у біса тут відбувається?

А те почварисько, точніше химера, тепер я вже добре роздивилася що то таке, суне на нас з Мариною. У мене ж ноги, а вірніше дупця, наче приросли до доріжки і не в змозі рухнутися ніяк.

Заклякла зі страху, чи що?

Позаду ж химери ще хтось стояв у плащі з накинутим каптурем. В той момент мені було абсолютно байдуже хто там і що робить. Хоча що робить і так зрозуміло - підтримує просторові двері.

Ох мамцю рідна! Та звідси потрібно драпати!

Якимось чином впоравшись зі своїми емоціями я вискочила на ноги та схопила за руку Марину. Вона також була збита з пантелику і озиралася навколо, наче щойно прокинулася.

- Уля? А де ми? - здивовано врекла.

Ну привіт тобі знову! Тепер передачі мною та Марина яку я пам'ятаю. Доки ми, як ті малі ягнята, очунювали від потрясінь, химера вже майже була біля нас.

- Та рухайся швидше! - почувся невдоволений знайомий голос. - Лови тих дівуль і сюди неси, чи я маю годину тримати прохід?

Химера у ту ж мить гаркнувши кинулася на нас. Ми і пискнути не встигли, не те що втекти, як виялися перекинутими через плече мішками. І досить швидко шугнула у перехід за своїм звідником.

Від переходу почало паморочиться в голові, і положення тіла не допомагало очуняти. Марина брикалася разом зі мною, що явно злило наших викрадачів.

- Угомоніться вже, вертихвістки! - гаркнувши на нас постать в каптурі сипонула якусь гидоту в лице, від чого ми знепритомніли.

Остання думка, яка мені прийшла в голову перед відключкою була - "звідки я знаю цю жінку?"