65. Це найкращий Дракон у світі!

Прокидатися було надзвичайно важко. Я почувала себе настільки сильно розбитою, як ніколи раніше.

Навіть вечірка з веселковими напоями добряче поступалася моєму нинішньому стану. Хоча голова була ясна і не затуманена, як тоді. Дякую і на тому.

Щеб пригадати подробиці події котра довела мене до такого-то розбитого стану. Наче усе й гаразд, та мене гризе тривога. Ніби я могла втратити дуже важливу річ для себе.

Розумію що є надважливим усе згадати.

Доречі, досить уже розлежуватися із закритими очима. Варто б і на світ білий поглянути.

А це я? Щось не пригадую я в академії таких шикарних апартаментів. Та і на ту халупу в якій мене з Мариною тримали не схоже...

Халупа! Марина! Ритуал!

Від спогадів, що прошили наче лезом мою свідомість, стрепенулася на ліжку. Різко вскочила, на ноги не вийшло, поки що тільки сіла. І то добре що ліжко не маленьке, широке, можна сказати королівського розміру. Інакше вже б цілувалася з бежевим пухким килимом.

Добряче мене прикладом за мою не стриманість. Гепнулася назад у пухнасті подушки, якими була щедро обкладена. Боялися, напевно, що гепнуся з ліжка. В принципі не дарма боялися, в такому стані цілком могла і політати у вільному падінні.

І чому це я сама лежу тут. Де усі?

Тільки не кажіть, що це знову моя підсвідомість, чи ще якийсь простір створений моєю магією. Я повинна була вигнати те почварисько і врятуватися з Мариною. Надіюсь із нею все гаразд.

Щеб знайти у кого спитати, та мої ніжки відмовляються виконувати свої безпосередні обов'язки. І жодного дракона поблизу не вештається, як на зло.

Хтось, напевно, почув мої гучні думки, тому що невдовзі тихенько починаються двері до моєї кімнати. Вже приготувалася зустрітися з гостем і випитати якнайбільше інформації про минулі події, але візитер збив мене з пантелику.

Я так і застигла з відкритим ротом, готова до розмови. Та розмову довелося відкласти, адже в дверях стояв величезний кіт з хитрим прищуром вивчав мене, при цьому посмикував свого пухнастого хвоста. Та ця нехитра дія виказувала більше зацікавленість, ніж роздратування. Інакше боюся представити що було б.

Усі летючі ящірки, що це за пухнасте диво?

Моя слабкість - це коти. Але таких великих я ще не зустрічала.

Недовго думаючи я покликала пухнастика до себе. Він міг і проігнорувати мене, але задоволено нявкнувши прудко застрибнув на ліжко, а опісля нахабно вмостився майже на мені, напрошуючись на ласку.

Когось цей кіт мені нагадує своїми повадками. Та я настільки була задоволена присутністю пухнастика, що не проводили жодних аналогій.

За поглажуванням кота мене й застав Севастьян.

- Привіт! А я думаю цей Драконисько пропадає, - хмикнув мій лускатик вмостившись з іншого боку на ліжку, причому дуже схожим методом з котом. - Як ти себе почуваєш, мила?

- Жива, майже здорова, - в тон йому відповіла, - правда ноги, наче свинцем налиті, зовсім відмовляються ходити.

- Нічого, невдовзі знову будеш бігати, - погладив мене по щоці Севастьян, - відкат мав бути, от і наслідки є. Цілитель запевнив, що невдовзі будеш як новенька. А цьому дідугану я довіряю. Він нашу усю сім'ю лікує не один десяток років.

- Сімейний цілитель? То ми у тебе вдома? - до мене дійшло де я можу перебувати, а по широкій посмішці одного лускатого нареченого впевнилася, що все ж таки у нього.

- Тобі цей паскудник не набридає? - кивнув на кота, котрий від задоволення вуркотів не гірше тракторця, яким мій дідусь обробляє грядки.

- Зовсім ні. Він милий. Він твій?

- Швидше наш спільний. Хоча це я його приволік з вулиці ще малесеньким кошеням, - і показав на долоні маленьку грудочку, - а вже пізніше виявилося, що він здоровенний, хитра морда.

- А як його звати? - хихикнула з удаваного обурення свого лускатика.

- Дракон, - відповів знизавши плечима.

Я пирснула зо сміху, ото оригінальне ім'я кота в сімействі драконів. Ніби інших кличок не було.

- Я тобі був малим шибайголовою, та і інших імен не зміг придумати. Не подобається?

- Ти жартуєш! Це ж найкращий Дракон у світі!

За неспішною розмовою, поглажуванням кота і просто відпочинком відчула приплив сил. Аж легше дихати стало.

Поступово перейшли на події того слощасного дня. Я розповіла про усе що трапилося зі мною, а Севастьян про пошуки та битву з викрадачами.

Марина жива, але досі в глибокому сні. Її забрали батьки. Надіюсь вона невдовзі прокинеться. Хоча цілителі не певні, що частина спогадів буде збережена.

Мені її шкода, але як виявилося вона сама впуталася у цю аферу - хотіла приворожити одного норовливого лускатого. Але їй нічого не вдалося. А от паразита їй встигли підселити. Про це розповіла стара відьма.

Професорка Рак зберігала мовчання. Її ж спільник виявився напрочуд говіркий. Розповів усі їхні плани по підселенню собі подібних у тіла повні магічної енергії. Так професорка Рак не зовсім вона сама, як і її спільник, тільки бабця без паразита, але вона боялася тих двох почвар.

Ту ж почвару, котру намагалися підселити в моє тіло, я випалила своїм вогнем. А вона між іншим - їхня сестра.

На питання: "чому я тут, а не в себе вдома?" Була цілком лаконічна відповідь: " це твій дім також!"

Невдовзі мають приїхати мої батьки з бабусею.

Ось до останньої у мене зібралося кілька питань.