54. Невдалий договір

- Дурне дівчисько, - бурмотіла собі під ніс бабця, - не могла обрати іншого дракона? Тепер маю клопіт з усіма вами... Так ще й той бісовий договір...

Марина лежала на ліжку без можливості рухати своїм тілом. Її надійно зв'язала, не по роках спритна, бабця-відьма перед тим бризнувши в обличчя дівчини зіллям, як уже здогадалася вона, затухання розуму.

Такого підступу Марина не очівала від недавньої союзниці. Та що там говорити, вона взагалі не очікувала що її вплутають у доволі сумнівну справу. А усе це неподобство розпочалося з доволі банального бажання - повернути собі хлопця, який нахабно знехтував її увагою та почав упадати за іншою. Зіграла вражена гордість людини котра не знала до цього моменту відмов.

- Що я вам такого зробила? За що ви так зі мною? - вирішила хоча б щось прояснити дівчина у цій заплутаній ситуації, в якій опинилася по власній дурості та погорді.

Бабця ж на мить заціпеніла, наче й забула що не сама в своїй хатині. Опам'яталася ж швиденько і невдоволено зиркнула в сторону своєї полонянки.

- Не бери на свій рахунок. Мені тебе навіть шкода. Але своя сорочка ближче до тіла. Або ти, або я, третього не дано...

- Що ви маєте на увазі під цим: "або ти, або я..."? - вхопилася за останні слова бабці.

- Та що за відьми нині пішли недалекі? - почала бурчати бабця. - А те воно і значить, що розраховуватися будеш ти, або я своєю шкіркою.

Від почутого у Марини морозець пішов тією шкіркою, якою спритна бабця вирішила за щось розраховуватися. Одного не могла збагнути Марина - за які такі гріхи це на неї звалилося. Звичайно, вона була не зразковою відьмою, але ж не такі й великі проступки вона робила, щоб своєю шкіркою розрахунок вести.

- Я у вас лише приворот не зілля попрохала, навіщо ви так зі мною? Я проста дівчина з простими бажаннями - бути коханою і кохати. Невже це має бути так важко? - вирішила надавити на жалість, щей просльозилася для правдоподібності, хоча сама була максимально напружена. - Відпустіть мене, будь ласка...

На слізну тираду бабця тільки й рукою махнула, мовляв, не плещи язиком ледащо. Стара відьма була зайнята справою.

На деякий час запала тиша, тільки Марина час від часу схипувала і шморгала носом, все ж таки жалість до себе, бідосі, вилилася у справжні сльози. Бабця ж у свою чергу не заважала дівчині оплакувати своє незавидне становище.

Найбільше дівчину гнітила невідомість. Їй бабця нічого доладу так і не пояснила, а через незнання до голови лізли далеко не веселкові єдинороги.

- Та ви скажете що тут діється? - не витримавши напруги гарикнула Марина, у неї терпець увірвався сумирно очікувати неминуче.

- Договір потрібно ретельно читати перш як зв'язуватися з незнайомцями, - у тон дівчині гаркнула бабця.

- Я жодного договору з вами не укладала.

- Зате я уклала, та тільки не з тобою, а першу таку дурепу, що сюди потикнеться. Уже думала катма, ніхто не прийде, скільки років сиджу тут, уже й не спам'ятаю. Навіть зраділа, що гріх на душу не прийдеться взяти... А тут тебе лиха година принесла. Тьфу...

- Так відпустіть мене, якщо гріх на душу не бажаєте брати, я буду мовчати про усе що тут бачила.

Знову почала благати Марина. Та цього разу більш завзято.

- Не можу, - скрушно похитала головою бабця, - ти уже стала частиною мого невдалого договору. У будь-якому випадку тебе наздожене відкат.