52. Витончене катування

Севастьян 

"Скільки можна знущатися з мене?"

Так можна було описати вечір, якби не одне "але" - я отримував незбагненне задоволення від вибриків Улі. Навіть у випадку із садовою вазою, якби я не намагався здаватися суворим та прагматичним, з мене раз по раз виривалися задирикуваті смішки.

Ну як можна злитися на таке миле створіння? Просто таки пухнастий помаранчевий вогник. А те що такий вогник обпалює усіх хто не входить у ближнє коло, то тільки додає плюсів. Мене ж цей вогник приємно лоскоче та лащиться ніби маленьке пухнасте кошеня.

Можливо я вже збожеволів. Так саме так і є! Я збожеволів від дивного, раніше незнаного почуття яке тріпоче в моєму серці, напевно це і називається - кохання. Якби пафосно не звучало, але раніше таких почуттів наповнених барвами у мене не було. Були захоплення, котрі плутав із закоханістю, але ця вся мішура виявлялася мінливою і швидко змінювалася байдужістю.

Відверто кажучи, наші пригоди з Уляною повернули мене у такі ж безтурботні дні з моїми друзями. Та хоча б спогад ректора про херувимчика з фонтану тому доказ. Ми у свій час, першого курсу, і такі оказії витворяли. Ще ті шибайголови були. Та звання кращих адептів курсу наклали на нас і відповідальність за наші вчинки, тож мусили стати дещо стриманішими і не так явно "творити" справи.

Та менше з тим, зараз мене цікавить той факт скільки ж пам'ятає Уля з того що вона творила не так ввечері, як у ночі.

Оооо, це було витончене катування моєї чоловічої витримки.

Надіюсь вона не відразу допетрає, що я трішечки прикрасив і додав вигадки. Але це все лише задля благого діла. Інакше ми ще довго будемо ходити околяса. І не факт що те хождіння доведе до добра.

Он вже маю клопіт на свою голову, як не цілительку пришелепкувату, так Марину наче підмінили, не щось коїться з дівчиною. От відчуває моє драконяче чуття не усе так там просто і чисто, ох не все. Хоч як мене цей факт не тривожив, але розберу із цим пізніше. Наразі маю нагальніші питання.

- Так що ж такого вже вчора сталося, щоб я мала жити з тобою? - обізвалася Уля.

Я між іншим масаж ніг робив уперше не з медичної потреби, а задля насолоди дівчини. Зі всіх сил намагався догодити, щоб просила і надалі мене про подібні маніпуляції. Торкатися її одне суцільне задоволення. Про пробудження намагався не думати.

- Ауууу? Ти ще тут? - поклацала пальцями привертаючи мою увагу, ох щось відволікся на думки зараз небезпечні.

- Тут я, тут, - поспішив відповісти, а то мало що ще може прийти у її кмітливу голівку, опісля прийдеться відгрібати навіть за чого не робив, а тільки подумати встиг, - от ніжки твої намагаюся як найкраще доглянути.

- Ага, я це і помітила, можна і не так... завзято їх масажувати, - кивнула на мою руку, котра уже погладжувати коліно почала.

От трясця! Голова думає, а руки вже самі собою вгору лізуть. Ні, я з нею невдовзі збожеволію, якщо звичайно вона не погодиться бути зі мною.

- Ти ж сама і просила, от і...

- Що і? Стопи масажувати я попросила, стопи.

Так щей ручкою мою руку донизу плавно зсуває по нозі, а не прибирає.

Ні вона точно моєї загибелі прагне. Я ж не сталевий, можу і не витримати.

- Повертаємось до першого питання, так що ж такого то я вчора зробила?

- А ти хіба сама не пам'ятаєш?

Вона тільки запитально здійняла брови, мов говорячи що не питала якби знала. Ех влетить мені пізніше.

Ну гаразд була не була, варто спробувати. В живих має залишити. Все ж таки істинній парі шкоди заподіяти самі інстинкти не дозволять.

- Ти вчора вимагала від мене негайно закріпити мітку. Почала роздягатися спокусливо... І в ліжко мене затягнула...

З кожним вимовленим мною словом лице Улі все більше багровіло і витягувалося від подиву.

- Не може цього бути...

- Може, ще як може...

Звичайно я прикрасив дещо, але частина правди в моїх словах була. Взагалі про закріплення мітки Уля волала Марині, коли та нас перестріла в парку. Щей на руки до мене видряпалася. А коли прийшли додому те як вона намагалася впоратися зі своїм одягом важко назвати "спокусливим роздяганням". Добре що ще лоба собі не рочовпла. Довелося допомогти та закутати у свою одежину замість нічної сорочки, від гріха подалі.

- Коли прийшли до мене додому, ти заявила що тут тобі більше подобається і завтра, тобто вже сьогодні ми перенесемо усі твої речі сюди. Адже заручена пара має проживати разом задля налагодження відносин у побуті.

Тут вже Уля взялася за голову. Я вже промовчав що вона хотіла усе ще вчора магією перемістити, але мені стало страшно за гуртожиток академії, у такому стані вона могла і стіни місцями поміняти.

- Але ж між нами нічого не було... - і такий благальний погляд на мене кинула, ніби усе життя її зараз вирішується.

- Закріплення мітки, моя мила, буде лише при наявності пам'яті у нас двох, - клацнув її грайливо по носику, - а тіло яке ледве може рухатися мене не цікавить.

У відповідь мене пригріли подушкою, так щей намагалися нею придушити.