44. А куди це ми збираємося?

Жодних пояснень я так і не дочекалася. І це стосується, як лускатого нареченого, так і Орисі.

Якщо з тим паскудником я вирішила розібратися пізніше, що там нового від нього можна очікувати? То подруга мене заінтригувала не на жарт. Так щей у всій цій історії з'являється новий персонаж - декан факультету польотів.

Уххх, мене вже нетерпляче сіпатися око починає від очікуваних подробиць.

- Орисю, а коли ти збираєшся мені розповісти свої пригоди? - розпочала допит недійшовши до кімнати Цвітани, де ми очікували здибати і Христина.

- Про які ще пригоди? - вдала нерозуміння дівчина.

Ох вона мене тільки підштовхує до ще більшого копирсання у такій цікавій мені історії.

- Якій якій? Не вдавай із себе дурепу, тобі не личить, надто вже метикувата ти, щоб я повірила у твоє нерозуміння, - все ж таки не втрималася я від шпильки у її адресу.

- Гм, а я нічого і не вдаю, - у тон мені відповіла Орися, - просто там немає про що і розповідати.

- Як це немає? Я усе бачила! Між вами точно чорна кішка пробігла - такими набундюченими були, покрайній мірі, ти так точно, того ж ящіра лускатого напевно і жоден катаклізм не змусить похитнутися.

Якось на початку своєї промови я мала стільки вогню у словах та емоціях, які так і вимагали виходу. Під кінець я уже не мала ні того початкового запалу, ні особливої впевненості, що між ними двома щось таки і сталося. Тепер же лише тихцем погляди кидала у бік Орисі. А вона, як нібито і нічого не сталося, крокувала собі спокійнісінько у заданому раніше напрямку.

Увійшовши до Цвітанки ми не очікували побачити звалища одягу з усіх полиць шафи, а поряд мало не ридаючи від розпачу, тільки їй відомого, і саму господарку кімнати. Христина ж на очі не траплялася. Де ж вона могла сховатися у такому малому приміщенні?

Грішним ділом, я подумала, що Цвітанка вивернула увесь вміст шафи, аби запихнути туди Христину. Хто їх знає тих відьом, які ще вони ритуали заладилися виконувати. Та виявилося, до простого банально, Христина припхалася за нами в кімнату з оберемком своїх лахмаїв.

- Що тут за переселення народів? - вимагала пояснень вкотре за сьогодні, але на цей раз уже у подруг.

- Ти що геть з дуба впала? Чи можливо із сосною не розминулася? Що дурниці питаєш, - грізно вперла руки в боки Цвітанка надаючи собі більшої солідарності у вигляді, уже й забула про свої ридання, котрі мали сколихнути стіни гуртожитку.

- Обійшлося, слава усім летючим божествам, по лісу, чи оранжереї не довелося вертатися - лоб мій цілий та неушкоджений, - хіхікнула у відповідь, бо уся та показна грізність мала досить кумедний вигляд разом із горою одягу.

- А куди це ми збираємося? - вирішила втрутитися Орися і нарешті з'ясувати у чім річ.

- Ні, ви тільки погляньте на цих блаженних, - театрально звела руки догори Цвітанка, наче молячи раніше згадуваних божеств додати нам трішки кепела у наші голівки. - Зі своїми медитаціями геть розум втратили. Сьогодні ж у нас в академії мало не шабаш відьомський, якщо не враховувати що гуляє уся адептська родина.

- Чогооо? Цвітанко, тебе дверцятами шафи не приклало випадково? Ти сама себе чуєш? - у мене терпець увірвався - спочатку одна загадками говорить, тепер інша... Та покращилися вони чи що?

- Заспокойтеся усі, - спокійно розвела нас Христина, - Уля з Орисьою надто захопилися навчанням, - на цей коментар Цвітанка невдоволено фиркнула, - от і забули, що в академії проводиться свято прощання з осінню.

- Аааа, - простягнула я, наче до мене щось таки дійшло, а насправді нічогісінько не спало на думку, - то ми що маємо...

І навмисне зупинилася, щоб дати можливість Цвітанці просвітити нас таких неуків.

- Це традиційне свято для усіх адептів. Кожен рік проводяться по кілька гулянь, одне з них прощання з осінню, - тицьнула пальцем в стелю Цвітанка. - Цього вечора можна відпочити на повну, і врахуйте що усе узгоджено з адміністрацією академії. А завтра у нас щей вихідні, можна буде привести себе до пуття, якщо перестараємося із розвагами.

- Ага, то у нас легальна вечірка, - дійшло накінець до мене, на що збоку Орися пирснула зо сміху, от же заразисько, вона то напевно усе знала, а я тут єдина у невіданні була.

- Так, менше теревені розводимо, - сплеснула в долоні Цвітанка хутко підіймаючись, - нам ще потрібно вбрання собі відповідне підібрати, щоб не осоромитися і не стати посміховиськом. Ноги в руки і бігом несіть свої варіанти. У нас не так вже й багато часу на збори лишилося.

Як тут не послухатися такого командира? А якби і посміли щось перечити - нам було б не переливки.

Я знизала плечима - вдягатися, так вдягатися. Розвернулася та пішла і собі рейвах наводити у шафі. Гулянка це добре - розрада для знудженого мозку.