42. Непорозуміння та образа ходять поряд

Розмістилися ми то швидко. Аж надто поспішно. А варто було зупинитися, хоча б на якусь банальну хвилину, і поглянути яким чином ми всадовилися. Можливо і обійшлося, але не факт.

Все ж таки, час проведений в академії дав свої знання про світ навколишній. Усе приходить з досвідом, та я уже встигнула трішки пізнавши підступність лускатих ящірок. Знала, що потрібно було очікувати якогось підступу від них.

Та не так сталося, як гадалося. Самі почали чудасії творити. Причім, що я, що Орися.

Чесно кажучи, від себе подібної підлянки я не чекала. Та і подруга, судячи з усього, була в цілком виправданому шоці від своїх дій.

Ну як можна було всістися майже впритул до стіни і на досить великій відстані від Орисі? Це по-перше! А як же жіноча солідарність та підтримка, усіма оспівана. Підставила одразу обох одним махом.

Вона також гарна, нічого не скажеш, мало на колінця декана Ореста не плюхнулася з того переляку, що їй прийдуть на поміч з посадкою на м'які місця. Пощастило що поряд ще одне крісло-мішок притулилося, а то б не минулося без ще одного конфуза. Ось на те сусіднє крісло-мішок, не зовсім граціозно, але цілком безпечно гепнулася збентежена дівчина.

Де ж таке бачено, на декана факультету польотів плюхкатися з розбігу. Як ще вона вивернулася - залишається таємницею.

Треба було бачити його здивоване обличчя. Віддаю йому шану, швидко оговтався від несподіванки, вираз свого писка поправив.

Орися ж намагалася зручніше вмоститися. Крутилася, вертілася, назад себе майже гепнулася. Сусід по сидіннях за ногу спіймав, що вже погрожувала зробити перекид назад через себе. І не довго думаючи, наче важіль, використав ногу дівчини і повернув її у нормальне становище.

Орися хотіла було щось ще ядуче ляпнути, ось по виразу обличчя так і проглядається уся глибина її геніальної думки. Та вчасно прикусила язика, напевно згадала хто перед нею знаходиться. Тож лише скрипнула зубами від знемоги виговоритися.

Декан тільки задирикувато хмикнув своїм думкам, дякуємо що не озвучив вголос. Інакше існувала можливість згоріти дотла від сорому.

Хто б ще сказав, як до того декана звертатися. Тут то на їм'я кличуть родичі лускаті, то за посадою колеги та адепти звертаються. Жоден не поспішив посвятити у даний секрет його прізвища недосвідчених адепток. Ох і не зручно вище керівництво академії не знати. А ще не зручніше поставати у не надто привабливому світлі вкотре і з кожною зустріччю не краще.

Щось я забула про свого пернатого... що за язик, як помело вже й прізвиська забувати почала і нові давати, лускатого нареченого.

Доки я, не без переживань за нову подругу, споглядала дійство і далеко не театральне. Він же не втратив можливість примоститися біля мене майже впритул.

Хіба біля мене було крісло-мішок у такій близькості? Відразу вбачається підступ драконячий.

І від декана з Орисьою нас відділяла достатня відстань для того щоб вони не почули про що шепочемося. Чим і зайнявся відразу лускате почварисько. Скільки б не шикала на нього у відповідь на шепітки - не доходить. На зло навіть і не вслухалася у його слова.

Хвилин через двадцять моїх намагань виконати найпростіші методики занурення в осередок своїх сил - усе полишила. Марна затія.

Лускатий знову щось пробурмотів майже на вухо.

- Що ти там кричиш? - не втрималася від шпильки, аж надто тихо шепотів.

- Кажу, непорозуміння та образа ходять разом, - задумливо врік.

- І до чого це ти сказав? - відверто не розуміла чому його пробило на філософію.

- Так ти зараз, Пташко, як відкрита книга, дуєшся на мене не гірше ковальського міхура. А якщо співставити ще і твою подружку, то висновок напрошується тільки один.

- І який же? - не витримала паузи і прискіпливого погляду спокусливих очей.

- А те що ти мене приревнувала, чи хочеш сказати що не правда?

Лукаво примружився з посмішкою на вустах, що так і манили до себе, спробувати які вони на смак.

Ох і падлюка. Він ще з мене потішатися надумав, а я знемагаю від бажання доторкнутися до нього.