40. Дракони також тікають

- Адепте! Та як вас там? Драконе Сер... Свер... Серп...! Понавигадують імен, що опісля язика зламати можна, хіба не можна було нормальне ім'я дати, так ні ж нагородили... - горланила та бідкалася собі під ніс з іншого кінця коридору "світило цілительства".

Могла б уже і запам'ятати як мене батьки назвали при народженні. З моїм то драконівськими слухом, що зараз налаштований на виявлення отаких от непроханих співрозмовників, не приховалося її буріння та нарікання на наші драконячі імена.

Не подобається? Так не варто мене переслідувати.

- Та куди ж ви несетеся? Я ось тут! Ондечки! - замахала своїми проникливими рученятами, ох і голок зі шприцами ті рученята мені понаштрикували у лазареті...

Нема дурних. Ще чого. Добровільно не дамся. Ця триклята цілителька мене своєю нездоровою увагою доконає.

Що є духу помчав у протилежному напрямку від того "світила". Хай комусь іншому світить, а я і так добре бачу.

Ох рано я про свій зір таке сказав.

- Севастьянчику, ти до мене так поспішав? - замуркотіла дикою кішкою Марина.

Трясьця вашому відьомському поріддю!

Ось чому саме на неї мені так пощастило напоротися? Так щей у розпал втечі.

Так, так, дракони також тікають.

Тепер ще від цієї п'явки потрібно якось позбутися, а там на п'яти "світило цілительства" уже на повному ходу сяє. Дорогенька, перечепися ти там об щось по дорозі, та хоча б об своїж ніженькі прудкі. Треба ж як швидко виявляється цілительки бігають. Оооо, вона вже й загребущі рученьки простягати почала. Напевно хоче мене піймати, раз добровільно не даюся.

А тут щей Марину ж наче заклинило на дурнуватій мрійливій посмішці. Чи то вона писок свій корчить у спокусливій позиції? Принаймні вона намагається зобразити те що вважає спокусливим.

Для мене ж усі ці кривляння дарма. Ну не цікавиш ти мене Марино! І я уже це неодноразово говорив, що правда намагався подати у м'якій формі, щоб не травмувати психіку відьмочки.

Все ж таки не варто ображати відьом, вони надто злопам'ятні. Ось мій дідусь одну образив багато років тому, так та шкідлива особа досі йому цукерки із сюрпризами відправляє. Сюрпризи інколи квакають з коробки, коли уже частину ласощів пожерли. Та так дрібні пустощі, так би мовити залишковий ефект від образи.

А дідусь кожного разу приймає ті "подарунки". Та ще і радіє наче дитина, що на Різдво під ялинкою бажану іграшку віднайшла. Посмішка у той момент на писку грає не гірше веселки на небі. І все промовляє:

- Ось бачиш, внучку, як я запав у душу тій старій карзі. Скільки років минуло, мабуть зо двісті, а та кляча досі жаб мені присилає, - і носиться пів дня з тими жабами, прилаштовує, уже можемо продавати різні види тих земноводних і на цьому жити.

Так про що це я? Ах точно! Про втечу від жаб... тобто відьом, цілителька теж відьма та ще яка.

Ну так от... Відсунув я Марину з дурнуватою мармизою в сторону, як мішок картоплі. При усьому цьому постарався мінімум тілесного контакту задіювати, що доброго подумає що я її обіймаю, опісля лиха не обирешся. При становив той мішок картоплі... Гм перепрошую, Марину, по центру коридору, якраз на шляху у криголома цілительства.

Та і накивав п'ятами під гуркіт падаючих відьом та добірних їхніх лайок. О, Марина очуняла. То її варто частіше цілителькою прикладати, може і від мене відклеїться, заживу тоді спокійно...

Яке спокійно? У мене істинна пара відьма вогняна, спокій мені передбачається лише у снах.

Доки оглядався, наскільки у мене фори, напоровся на дядечка декана. Орест мало всі свої папери мені в писок не приклав.

- Севе, ти чого це по коридору ганяєш? Наче й не хлопчисько уже малий, - здивування добряче відбилося на писку родича.

- Тут не до пояснень, - бренькнув роззираючись куди б то сховатися, бо позаду відчуваю погоню, хоч і добряче відірвався.

В одній зі сторін запримітив руду та біляву шевелюру.

- От і попалася пташка, - муркнув задоволено, уже продумуючи щоб таке утнути.

Як тут позаду лемент відьомський зачув. Довго не думаючи що роблю, схопив за бари Ореста з його надважливими документами та потягнув у сторону тієї привабливої шевелюри.

- Малий ти куди мене тягнеш? - здивовано, але з часточкою зацікавленості спитав дядечко.

- А зовсім нещодавно ти мене дорослим визнав, - хмикув мінливості Ореста.

- Які дії - така і характеристика.

- Ой не вправляйся у красномовстві, а ногами працюй.

- А то що? - глузливо бренькнув.

- А то здам на досліди до однієї діяльної цілительки, що на мою луску руки потирає. Та ще й скажу що усі аномалії у нас це родинне, - єхидно кинув шпильку у бік Ореста, не одному йому з мене потішатися через посилену увагу "світила цілительства".

- Навіть не здумай таке цій божевільній ляпнути, - враз змінився на обличчі Орест.

- Тоді ноги переставляй! Вони у нас на хвості.

- Хто вони?

От нетямущий, а ще наймолодший декан за надцять років.

- Ось залишайся тоді і побачиш, може і ти на досліди згодишся, - уже перестав волочити Ореста, і сам непогано ногами перебирав, а шевелюрка уже пірнула у відчинені двері.

- Е ні, моя тушка надто дорогоцінна, - під стать мені відповів і ні на крок не відставав.

Так ми і влетіли в кабінет медитації різко замкнувши за собою двері. Надіюсь непоміченими, а для більшої вірогідності безпеки запечатали драконячою магією.

Ця витівка нагнала нам спогади про буремні походеньки разом і втечі від моєї матері, щоб не отримати прочуханки. Від чого знайшлися дружнім реготом.

Коли ж ми трішки заспокоїлися напоролися на дві пари ошелешених, але не менш прекрасних оченят.