41. Отакий чарівний у нас світ

Ви коли-небудь бачили щось настільки дивне, щоб відніло мову і дезорієнтувало? Стоїш стовпом і не маєш змоги оговтатися, лише пришелепкувато кліпаєш втраченими баньками, котрі у тебе з'явилися замість доволі привабливих оченят.

Сьогодні у мене з'явилася нагода уздріти доволі неординарне дійство. Ще хто спромігся пояснити, що у великого ящура тут відбувається.

Де таке бачено, щоб серйозний та поважний декан-дракон, що наганяє страх у всіх адептів на своїх заняттях, а про заліки я взагалі навіть не заїкаюся, там усе ще страшніше по розповідям старшокласників, поводився не ординарно та не відподно до свого статусу. Це ні в які ворота не проходить.

Так щей за компанію собі, той декан, узяв не менш серйозного, у деяких випадках аж надто прагматичного і до оскоми педантичного у своїх діях, родича адепта. Здогадалися кого? Звісно мого лускатого нареченого. Як без нього можна обійтися.

Я ж тут даремно стільки часу уникаю його, вкотре. Тікаю при першій же нагоді. А він приволікся сам. Так щей на хвості декана факультету польотів притягнув.

Взялися ті два здоровенних лоби ганяти академічними коридорами і влітали в аудиторію наче два малих шибеника. Я усе розумію, ми усі інколи творимо "чудеса", таргани мають також свої вибрики випускати на волю.

От мені раніше не доводилося споглядати подібної оказії, від слова ніколи. Приміточка, до сьогоднішнього дня. От і висловлюю свою розгубленість та незгоду з тим що бачу на власні очі.

Напевно, світ переживає магнітні бурі, чи планети стали в ряд, або ж ще якісь катаклізми на нас насуваються. Загалом, незрозуміло що могло такого-то статися, щоб такі поважні дракони вели себе настільки дивно і не гоже.

Хоча... Усяке у житті трапляється...

Чому я маю дивуватися? Після того як я прикликала у свій басейн напівоголеного привабливого хлопака, який виявився драконом.

До того злощасного вечора і не думала що здатна на подібне.

Так щей той засранець додумався натворити ще більше чудасій. Узяв і винагородив мене птахою істинності. Так би мовити, подяку виписав, але не довго думаючи на усе життя оформив.

А мені тепер пожинай усі плоди необдуманих рішень. За що це на мою голову? Потрібно буде подумати кому я дорогу перейти встигла, якій шкідливій відьмі. Адже усе скидається на заговір якийсь.

Отакий чарівний у нас світ.

Тим не менше, повернемося до тих обох шибеників.

І чого питається, вони вдерлися до саме тієї аудиторії в котру я з Орисьою прийшла медитувати? Їм що медом намазано? Могли ж будь-яку іншу обрати. Так ні ж, тут цікавіше.

А ми, між іншим, вирішили вибивати дурниці про хлопців, кохання і зради з голови за допомогою навчання. У нас тут групова терапія по приходженню до тями після потрясінь. А вони нових потрясінь нам накидали в кагорту до старих.

- О, так ми від одних відьмочок тікали, щоб натрапити на інших? - глузливо бренькнув декан на свого родича, так ще й нагородив його не менш глузливою посмішкою.

Його голос дещо збавив наш початковий шок від побаченого. Нарешті відмерли дві живі статуї. Але всеодно ще ошелешено поглядали на непрошених гостей.

- Відьмочки різними бувають, - задаволено посміхаючись відповів декану лускатий наречений, але чомусь погляду від мене відводив, наче насолоду отримував від одного тільки погляду, - а є особлива... для так неперевершена.

От же ж шалупай. Особливу, значить, шукав. Неперевершену йому подавай. Ух ти ж...

А від кого ж тоді тікав? Від не особливої та не від неперевершеної?

- Ну якщо особливі... а щей неперевершені... то інше діло, - простягнув декан оглядаючись навколо та розглядаючи тих "особливих" та "неперевершених" відьмочок, якоїсь миті в його очах мелькнуло впізнання, - а ви часом не ті самі "квіточки", котрі намагалися так завзято вкорінитися в добротному піску стадіону?

Ух ти ж ящірка общипана.

Від подібної заяви я побагровіла до кінчиків вух, підозрюю що Орися також від мене не далеко втекла по кольору лиця. Ще не вистачало нам зараз отримати на горіхи від декана за свої попередні не надто гарні, з точки зору поведінки та моралі, вчинки.

Декан на нашу мовчанку та напружене сопіння тільки хмикнув. У цей же час з-за дверей долинули звуки метушні та незадоволені вигуки, якісь панянки лаялися.

- Зважаючи на ситуацію що склалася, ми напевно затримаємося тут на деякий час, - уже вмощуючись на м'які крісла-мішки врік декан, зиркнув на нас задирикувато, ну не гірше хлопчиська, а ще серйозний викладач називається, - займайте свої місця квіточки. Чи вам допомога з посадкою необхідна? Так ми і допомогу можемо надати. Чи не так, Севастьяне?

- Звичайно, Оресте, як скажеш, - неформально відгукнувся на питання лускатий наречений.

Ми ж не надто тішилися від тої неформальності, йому то можна, вони родичі, а ми ж то звичайні адептки.

Вирішили не чекати на допомогу. Самі швиденько вмостилися, а то з них ще станеться. Якось сумніву не виникало, що один з них обов'язково мені прийти на поміч поспішить, якщо я сама не впораюся.

І як нам тепер провести тренування з медитації під такими прискіпливими поглядами? Загальна атмосфера в аудиторії ніяк не налаштовувала на розслаблення.

Та щоб ти скис, Севастьяне! На яку холеру, ти тягаєш за собою декана?