39. Вгамуйте тих навіжених!

Севастьян

Та що, в біса, твориться навколо? Ні хвилини спокою!

Тільки оклигав від одного потрясіння з нападом химери, вже почав повертатися до нормального життя. Думав, як то швидше вмовити свою вередливу Вогняночку почати зустрічатися, як нормальна адекватна пара. Ходимо, як тих два бевзика, кругами навколо очевидного і ніяк домовитися не можемо.

Чи це тільки мені очевидно, що ми, як істинна пара, ідеально підходимо одне одному. Незважаючи на усі наші недоліки, доповнюємо здавалося б уже і так цілісну картину новими фарбами. Тим самим урізноманітнюючи свою буденність такими потрібними емоціями та відчуттями...

Та де там! Хто мені, скажіть на милість, солі на хвіст насипав?

З одного боку Марина наче сказилася.

От точно навіжена відьма. І нащо я з нею зв'язався у свій час!

Мені проходу на спільних заняттях не дає. Всіма способами домагається роботи в парі. Навіть тоді коли потрібно змінювати партнерів нагадує неадекватне створіння і поступається місцем виключно відьмакам.

Спочатку я не особливо надавав цьому значення, та і якщо відверто говорити, то думки були зайняті зовсім іншою особою, котра посилено мене ігнорувала. У цій вередливій справі їй на поміч прийшли її незмінні подружки Цвітана з Христиною, котрі не гірше Церберів захищали свою коліжанку.

І здавалося тих двох найвірніших не мало, так до них у компанію притесалася щей та дівчина, що до Кирила кошика приносила. Доречі смаколики були чудові, потрібно неодмінно їй подякувати.

Також час від часу ще прибивалися два дивакуватих відьмака з їхньої групи. Експериментатори якісь, бо часто-густо щось з ними траплялося, то шевелюра ставала різноколірною і подекуди рухалася, бентежне видовище і не для слабкодухих. То щось з голосом траплялося. За ними ще частенько професора Чорнобривець ганялася з не зовсім цензурними висловлюваннями.

Та що ж це я знову засумував? Згадав свою вогняну пташку і мій дракон знову болото розводити завівся.

Незважав на усе що коїться навколо, та усьому терпінню приходить кінець.

Так і тут сталося.

З плином часу уся ця посилена увага Марини вже почала нагадувати сталкерство, та що приховувати, дратувало страшенно.

Мало мені її переслідувань? Так повсякчас дивиться на мене щенячим поглядом повним обожнювання, наче на п'єдестал пошани виставила бажану статуетку і милується нею. Тільки ті щенячі погляди перетікають у голодні та майже скажені уже не щеняти, а якогось демонічного пса.

Бррр... Жахливі відчуття, аж мороз по шкірі пробігає від її голодних пострілювань очима. Почуваюся здобиччю на яку полює хижак. Доволі дивні відчуття для мене.

Хоча, здавалося, по суті я самий великий хижак, хто б посмів зазіхнути на мене? Саме так, на мене - здоровецького дракона!

А ні, з'явилася одна навіжена відьма. І як її позбутися не маю жодних адекватних ідей.

Грішним ділом, думав вчепитися в неї пазуряками і як... віднести далеко, де мало жінок, от там хай її і обкручують чоловіки з усіх сторін... Можливо тоді вона і заспокоїться. Інакше я за себе не ручаюся.

Так ще й прив'язалася до мене та "божевільна" цілителька, спокою мені не дає, зі своїми не менш божевільними ідеями про якісь там не існуючі мутації у моєму організмі. І зрозуміло, що тільки та "божевільна" може мене врятувати від повного мого драконячого занепаду. Адже на мене чекає неминуче перетворення в общипаного півня.

Та я не дурень, щоб віддаватися на милість пані "божевільної" цілительки. Мало що не встигну кліпнути очима - а я уже і не дракон зовсім, а біс його знає що. Від цієї "богині" цілительства можна чого завгодно оцікувати.

Як ще Уляна від неї відкараскалася? Можливо це вона на мене її нацькувала?

А що, це цілком навіть вірогідне пояснення підвищеної зацікавленості моєю лускатою особою у пані цілительки. Трішки дізнавшись Уляну, вона цілком могла наплести тій експериментаторці байок, від котрих та і розпочала переслідування.

А чому Уля могла таке витворити? Та навіть зі своєї відьомської шкідливості, або ж дізналася про прихід Марини у лазарет.

От зараз і казиться. Одне добре - їй на мене не байдуже.

Мрії мріями, але мені вже потрібно ворушити своїми кінцівками швидше, інакше маю загрозу потрапити до лап, як не до "світила цілительства", так до несповна глузду відьми. А вони вже певно чатують на мене десь недалечко, от відчуває мій дракон за нами слідкують.

Жах! За що це усе на мою драконячу морду?

О всі летючі ящірки! Вгамуйте тих навіжених!