36. Відверта розмова між дівчатами

Ми з Ориською навіть діяли злагоджено перебуваючи в роздягальні спорткомплексу. Адже нам варто було поспішати, усі уже справилися і ми зосталися одні.

Цвітана з Христиною стояли біля спорткомплексу очікуючи мене, уже приведені до ладу, не те що я з Ориською... Ми радше зараз були схожі на двох поросят, котрі бавилися у піску.

Я вирішила не затримувати подруг, вони наче ще мали відвідати бібліотеку, знову напоролися за базіканням на реферати штрафні. Ну геть їх пройдений досвід нічому не навчив. Побажала їм успіхів у їхніх не легких тортурах і відпустила гризти граніт науки.

Сама ж не гаяла часу, також подумувала якби відпочити після пар.

Та і хтозна, як обернеться до нас фортуна, зараз вона до нас посміхається, а враз може показати свою філейну частину. Все можливе, адже декан факультету польотів не зобов'язаний стирчати біля професорки Рак та вести задушевні бесіди з нею. А коли він піде наша викладачка може і зажадати покарати нас за той цирк, що ми влаштували на стадіоні.

Все ж таки нам пощастило і ми безперешкодно випурхнули з будівлі спорткомплексу, а опісля і з території відведеної на заняття з фізичної підготовки. Задоволені собою ми навіть завели доволі приємну розмову ні про що і про все на світі, тобто про одяг та навчання.

Ориська знехотя попросила пробачення за свою уїдливісьть в останні дні.

- Улю, не тримай зла на мене, - опустивши голову похнюплено говорила моя одногрупниця, - сама не знаю що найшло в останні дні на мене, сама не своя від нервів ходжу...

- Орись, я усе можу зрозуміти, але ти також зрозумій, що я мовчати не буду, і руки чинно на коліньцях не складу дозволивши мене ображати і поливати брудом, - із запалом протараторила у відповідь.

- Та знаю я, і правильно усе ти робиш, - задумливо повернула голову в сторону і сумно поглядаючи у далечінь продовжила, - але мене роздирає нерозуміння чому ти так просто пробачаєш своєму дракону та його пасії Марині. Вони ж можуть за твоєю спиною крутити справи...

Я на мить отетеріло вклякла на місці. Оце так, неочікувані зізнання виринули назовні. Та щось тут всерівно Ориська недомовляє, відьомське чуття не просто підказує, а волає на повний голос.

- Орись, це ж не уся правда, адже так? - пробило і мене на відверту розмову, ніхто нас тут не почує на шляху до гуртожитку, навколо усе проглядається, ми тут самі. - Ти можеш мені виговоритися, я навіть можу принести магічну клятву, що жодна душа не дізнається про нашу розмову.

Вона сумно мені посміхнулася на це. А потім греблю прорвало, я ж слухала і неперебивала, про себе відзначаючи що хочу краще дізнатися про цю дивовижну дівчину.

- Не варто, це не така вже і таємниця. Усі і так навколо теревенять, що я втріскалася по вуха в дракона третьогокурсника. Та взаємності до моїх почуттів не варто і сподіватися. Я навіть до лазарету бігала його провідати, він з твоїм лускатим в одній палаті лежали. Там і побачила як воркували ті двоє, аж гидко стало дивитися, та за тебе образливо. Адже він так гарно біля тебе ходив, мене завидки брали, хотіла і до себе також ставлення від свого коханого... Але я для нього пусте місце...

- Чому ти так подумала? - не втрималася від питання, коли Орися вмовкла на кілька хвилин.

- Та тому що він посміявся з моєї наївності. Я йому цілий кошик наїдків принесла. Від щирого серця за нього переживала, а він... Поглумився над моїми переживання, глузував... - уже схлипуючи говорила Орися, але було видно, що від слів, які вона вимовляє, наче величезна брила падає з її плечей, - сказав, що не варто було напружуватися, що всерівно він усе викине у смітник...

- От же ж паскудник! Та йому б усі лусочки повисмикувати за такі слова варто, - горіла я праведним гнівом.

- Гм, та я і сама гарна, - хмикнула на мою гнівну тираду Орися, - якого милого припхалася до нього? Я йому ніхто... Тоді ж я вибігла від нього уся в сльозах, зла на увесь світ, його не справедливість... А там ще й та Ворона... каркала біля твого лускатика і так задоволено свій писок шкірила... Птьху, бридота. Він також добрий, її не прогнав, а милувався, паскуда така...

Тепер мені стало хоча б трішки зрозуміліше поведінка Ориськи, але так чи інакше, та вона не мала дошкуляти мене своїми ядучими висловами.

- Вибач мені, я не зі зла до тебе так себе вела, - от тепер я більше вірила її словам, повірила і у щирість вибачень. - Я напевно закохана пустоголова відьма, яка озлобилася на увесь світ. Не щастить мені з почуттями, ніяк відповіді на свої не можу відшукати.

- Ориська, та які наші роки, буде усе ще не варто хнюпити носа, - мені дуже хотілося підтримати пониклу, розбиту дівчину.

- Та знаю я це, - видихнула важко, я не зчулася, а ми вже й на лавці обіймалися в тіні дерев, і коли тільки встигли? - Але що розум сприймає, то серце не завжди може прийняти і від цього боліти не перестає.

- Усе буде гаразд, - втішала я дівчину, - знаю, що подруг у тебе тут немає, так можеш звертатися до мене - я тебе вислухаю та підтримаю. Будь у цьому певна - не відвернувся, сама знаю що таке, коли болить серце через невиправдані очікування.

- Дякую, - з вдячністю поглянула на мене, а потім схаменулася, - а як же ти тепер? Як ти себе почуваєш, адже твій лускатик...

- А за це не хвилюйся, я з ним розберуся, за мною довго чекати не знадобиться, - з хитринкою у посмішці підморгнула новій подрузі.