34. Варто частіше гуляти

Після взаємних привітань та веселих згадок про наші спільні пригоди, все ж таки вирішили пройтися академічним містечком. Територія тут не маленька, є де повештатися.

Раніше не звертав на подібні прогулянки уваги, якось не до того було. Та все цінується при порівнянні, от коли не маєш змоги робити уже звичні тобі справи, тоді бажаєш здавалося простих речей.

От і у мене так вийшло, що прогулянки навіть по академічному містечку останнім часом стали розкішшю. Я вже і так засидівся у своєму будинку на лікарняному, варто і суглоби розім'яти та пройтися. А з Орестом ще й корисної інформації можна набратися.

Та і гріла думка, що гуляючи можу зустріти свою Вогняночка Уляночку. Мене ж бо і до їдальні ходити не пускали, доставку їжі організували, щоб менше вештався по території академії дранон підбитий, а точніше пошарпаний.

Геть знущалися над моїм самолюбством, зовсім не зважаючи на мою драконячу вразливу натуру, це вже я перебільшив.

Не настільки вже я себе паскудно і почував, щоб мене так оберігати та ходити навколо навшпиньки. Хоча і дісталося мені добряче, якщо не кривити душею. Драконяча регенерація гарно справлялася, але було одне "але" - на пазурях химери містилася отрута, от і видужання затягнулося.

Звісно, була у мене думка затягнути процес одержання, щоб одна норовлива відьмочка набралася сміливості та відвідала мене, такого "хворого" та "немічного"...

Хоча про що це я? Моя вогняна пташка надто вже норовлива, щоб прийти до мене та відвідати, це тобі не Марина, котра ще у перший день припхалася з кошиком наїдків.

От і доводилося відмежуватися на самоті. Але вже краще так, ніж приймати небажаних гостей з незрозумілим вмістом корзин. Хто їх знає, може ще і набовтали якого зіллячка до гостинців. Я ж потурбувався, щоб до мого будинку не вешталися небажані відвідувачі.

Щось я надто вже підозрілий став останнім часом.

Ще б пак! Будь-хто стане підозрювати усіх навколо після такого несподіваного нападу. Доречі у місці де усе мало бути провірено, та знову ж таки, мало бути з найвищим ступенем захисту.

Ага, основне що "мало бути", але чомусь таким не являлися, і поставило під загрозу здоров'я та життя адептів. Хтозна якби обійшлося будь на нашому місті хтось зі слабших драконів, або ж із першокурсників...

Так ще й друзі встигли відзначитися перед подругами Уляни, і тепер ходили колами навколо дівчат. Що там між ними сталося, біс ногу зломить. Чи то хлопці дров наломили, чи то дівчата приревнували...

Я не мав жодного бажання розбиратися - своїх проблем повно. Так ще через тих бевзиків мав перейматися. І мав вити від туги вдома, не взмозі навідатися до своєї згуби. Вона ж у свою чергу не проявляла жодної ініціативи.

От і ходимо по колу два телепня, як телята.

Тому пропозицію прогулянки від Ореста прийняв нероздумуючи довго та з великим задоволенням, не лише через гарні відносини між нами, але й як можливість уже вийти у світ. Адже на лікарняному маю пролежати ще дня три, як мінімум.

Якщо, звичайно, цілителька-експерементаторка не використає мене у своїх дослідженнях, як одного зі своїх піддослідних. Заладилася та тітонька усіх лікувати.

Бррр, аж мороз по шкірі пішов від невтішних думок.

- Як ви так втрапили, та ще й разом з Кирилом? Я ніяк не міг зрозуміти, - бідкався Орест, - два кращі дракони третього курсу, і так напоротися на якусь химеру, і отримати від неї на горіхи.

- Сам до пуття не допетраю, як таке могло статися, - розмірковував чухаючи потилицю, це питання мене самого гризло ось уже який день. - Що я, що Кирило славилися блискавичною реакцією, жодного програного поєдинку в польоті, а тут наче якесь помутніння найшло на обох...

- Так отож бо! - невгавав Орест, видно було, що дана ситуація йому не давала спокою, - я не йму віри, що ви одночасно обидва зловили ґаву, хтось та й мав зреагувати раніше. Але де там, реакції жодної на наближення не було, лише на напад зреагували. Та і на тому спасибі! Хоча б живі та не сильно покалічені зосталися, а там драконяча регенерація спрацювала, от як на собаці усе затягнулося.

- Та годі тобі, бубниш без упину, наче та бабуся на ринку з пиріжками, а ще кажеш, що молодий, - от не міг я не кинути шпильку "дядечку", не надто вже часто випадала можливість ось так неформально поспілкуватися, адже посада декана факультету польотів вимагала відповідного дотримання усіх правил субординації.

- Знову ти зі своїми пиріжками, наче голодом тебе морять, не прийшла до  тебе відьмочка? - не залишився в боргу Орест, наступив на болючий мозоль.

- Не прийшла, - буркнув невдоволено.

На що Орест тільки махнув рукою, мов сказав "усе буде гаразд, не хвилюйся".

- Ти мені ось що скажи, щось підозріле відчули того дня? Можливо був вплив магічний, чи зілля хто яке вам підмішав, - повернувся до обговорення інциденту Орест.

- Та не сказав би, день як день, - знизав плечима.

Але сам розпочав знову відтворення у пам'яті того дня, уже вкотре перебираючи усе до дрібниць. Здавалося простіше простого, але щось наполегливо вислизало з поля зору, і це непокоїло, чим поспішив і поділитися.

- Хоча, було якесь помутніння, та і деякі подробиці інциденту наче розмиті. Та і якого летючого ящура, та химера там опинилася?

- Справді, надто вже все дивно склалося. Звідки взагалі та химера там з'явилася? - і собі задумався Орест.

- А ось це у своїх колег спитай, - тицьнув пальцем йому в груди, та озвучив свої побоювання на його адресу, адже заздрісників у Ореста вистачає, - можливо хтось намагається тебе підставити, адже відповідальність за життя і здоров'я адептів, певною мірою, ти несеш найбільше, а отже і на горіхи отримувати найвідчутніше будеш саме ти, якщо щось трапиться.

Орест невесело хмикнув на мої слова і певний час ми прогулювалися академічним містечком кожен поглинений своїми роздумами.

Так і до стадіону добрели. А там уже нас відволік лемент дівочий та професорки Рак.

- Що вже там таке твориться? - невдоволено буркнув Орест та направився на той лемент.