32. Відвідувачі

Севастьян 

Дні пішли "веселі", один наступного краще. Як то кажуть, негаразди ходять разом, поодинці не так цікаво розважатися. У мого ж теперішнього "везіння" вдача доволі жартівлива.

Усе так гарно розпочиналося. Здавалося, так просто та легко вийти на потрібний мені шлях порозуміння, лише додати трішки наполегливості.

Маленькими кроками просувалися мої успіхи у пізнанні своєї істинної. З кожною нашою зустріччю моє тяжіння до неї збільшувалося. Інколи з'являлося бажання схопити її в оберемок та потягнути в печеру, тобто до свого будинку.

Впринципі, мені також свої ж поривання здавалися збоченим божевіллям. Дивним було що у мене з'являлися не зовсім здорові бажання. Але усі свої власницькі поривання приходилося гасити об реалії життя. Не можна так себе вести в цивілізованому суспільстві, ми ж не дикі звірі зрештою.

Та і не пробачить моя істинна пара такої поведінки до себе, надто норовлива та позбавлена божевільних романтично-маразматичних відхилень у вигляді збочених фантазій про примусове вкохування. Хоча дамочок з подібними фантазіями і навіть бажаннями, втілити увесь цей примус у житті, вистачає.

Деяких довелося оминати десятою дорогою, мало що, візьме та кинеться тобі на шию з криками: "Я вся твоя, забирай до себе!"

Доведеться ж опісля роз'яснювати небораці, що дракони окультурений народ, наречених не викрадають, сирим м'ясом воліють не харчуватися. Отакі вже стали домашні та залежні від соціального комфорту особи. 

Надто чутливі особистості, котрі перечиталися романтизму про злодюжок-драконів, можуть закидати мене залежаними помідорами, за мій прагматизм. Та все-таки від своїх міркувань, про взаємну згоду та повагу до бажань партнера я не в силах відмовлятися чи нехтувати проявами незгоди.

На мою думку, краще переконати словами та відповідними діями, тоді то і на взаємністю можна розраховувати. Та тут старатися варто, щоб сподобатися. Що мені не складало важких зусиль раніше. Дівчата самі біля мене вилися зграйками, обирай будь-яку не соромся, котрась та і марить створити пару із драконом, навіть не особливо замислюючись над наслідками своїх дій.

Але знову ж таки, усе це було до з'яви моєї Вогняночки. Після зустрічі зі своєю істинною усі інші поблякли на її фоні. Хоча і раніше я не особливо був велелюбним, радше обережним, знаючи про нашу драконячу породу. Не дуже й то хотілося опісля розбиратися зі скривдженими дамочками.

Але і без подібних пригод з мого боку вистачає головної мороки з Мариною. Нащо, питається, приперлася зі своїм кошиком наїдків до мене в лазарет. Я, між іншим, там залишився перебувати тільки через незрозумілий інцидент з моєю дівчиною, так я вважаю Уляну моєю. Перехвилювався надто за неї, залишився чекати цілительку.

Остання ж, коли прийшла від дівчат, нагородила мене не лише гарними новими про відмінний стан здоров'я моєї істинної пташки, але й вколоти встигла за розмовою снодійне. Та щоб її, ту цілительку, з її нездоровим інтересом поекспериментувати над станом здоров'я адептів. У самого іноді дрижаки від гарячкових сполохів у її очах. Навіжена жінка.

Так я і пролежав у лазареті більше необхідного, не встиг накивати п'ятами вчасно. А прокинувшись виявив біля свого ліжка Марину, а також якусь цікаву дівчину з першого курсу в сльозах біля ліжка Кирила.

Нас з Кирилом двох зачепило в горах. Вірніше, невідомо звідки з'явилася химера, що дивно їх не мало бути у тій місцевості, звідки та взялася невідомо. Отож, химера наче скажена налетіла на Кирила, що спокійно летів і нічого не підозрював. Я зреагував швидше ніж подумав, та пішов на захист одногрупника. Тільки хто ж знав що нас обох так пошматують кігтями.

Від згадки про кігті занили рани, що ще незагоїлися. Зрештою ми відбилися від химери, знешкодивши її та відправивши до пращурів.

Кирило постраждав більше, адже зазнав нападу зненацька, я ж відбувся відносно легко. Добратися ж до академії нам уже допомагали одногрупники з викладачем, що поспішили нам на допомогу.

От тепер і відмежувалися обидва у лазареті, як світові друзяки, хоча такими і не являлися. Ми ж були радше просто не поганими одногрупниками з рідкими конфліктами між собою на основі конкуренції.

Дівчисько біля Кирила шморгало почервонілим носом та щось белькотіло собі невнятно. Хлопець не витримав такого відвідувача та виставив бідолашну за двері. Мені ж залишалося позбутися своєї надокучливої гості.

Марина довірливо заглядувала мені в очі своїми щенячими очиськами. Щось торочила про свої переживання за мене, але нічого мене не проймало ні разу. Взагалі мені байдуже було на всі її слова.

Все намагаючись згодувати мені вміст свого кошика. Але від однієї згадки про той самий вміст мене розпочинало пересмикувати. Хотілося розтрощити той клятий кошик.

Сам не міг зрозуміти, що зі мною. Раніше б від частування не відмовився, та не зараз. От не хотів нічого приймати від цієї дівчини з рук. Дракон на диби ставав від однієї тільки перспективи подібного розвитку подій.

Тому я й коректно відмовився, щоб не образити дівчину, послався на відсутність апетиту. Марина ж не здалася і залишила на столику лоток з пляшкою. Коли ж вона пішла, усе пішло до смітника, без жодного жалю та гризотні совісті.

Кирило тільки пирхнув зі сміхом на мій випад. Сам же не відмовився від принесеного частування, хоча і наполягав щоб дівчисько усе забрала пригрозивши усе викинути. От же гад лускатий, навіщо ж дівчину до сліз доводити.

Свою ж гостю я випровадив так щоб не нажити ворога у її особі, але й без жодного натяку на продовження спілкування. Напевно я хотів бачити зовсім іншу дівчину на місці Марини, а саме свою Улю. Та вона не могла прийти до мене щоб відвідати, адже сама була не в найкращому стані і мала в першу чергу подбати про своє здоров'я.

Хоч би чутки про прихід Марини не нашкодили нашим відносинам з Уляною. Мало що може статися.

Моя вогняна пташка тільки сховала свої кігтики, після мого вибачення за свою ж провакаційну поведінку. Хоча що тут приховувати, Вогняночка також не з простеньким характером виявилася, ой не простим... Під стать моєму драконячому характеру.