30. За що це мені?

- Адептко Вогник! Рухайтеся, ну ж бо, ну ж бо! Та, ви, і від собаки скаженої не в змозі будете втекти! - все підганяла мене професорка Рак, і знущально поплескувала в долоні, коли я пробігала повз неї.

Собаку скажену я і магією шваркнути взмозі, якщо не встигну дати драла. Так і крутилося на язиці, але стримувала усіма своїми силами, адже ще одного простерікування професорка Рак може мені сьогодні не вибачити, я вже і так встигла відзначитися.

Що ж мені так не щастить? Чому я так бігаю зі швидкістю кульгавої черепахи? Хоча, як уже перевірялося раніше, у стресових ситуаціях у мене відкриваються приховані таланти, у швидкості бігу зокрема.

- Вогник! Ви там заснули? Рухайте своїми ратицями! - знову підкрикнула на мене моя особиста мучителька.

Та що за напасть, коли вже вона відчепиться від мене? Могла і на когось іншого переключити свою увагу, не одна я погано бігаю, вистачає кандидатур для "моральної підтримки духу".

Он, Ориська ледве свої кінцівки переставляє, та уже готова сконати після подоланого шляху, аби тільки не продовжувати ці тортури. Але я щось не помітила щоб на неї хтось прикрикував та підганяв. Взагалі таке враження ніби її ніхто не помічає. От плентається десь позаду кволе тіло, то й добре що ще здатне хоча б на таке пересування.

Вже мовчу, що мене неабияк обурило те що мої гарненькі ніжки "ратицями" обізвали. Я що в очах нашої професорки з фізичної підготовки - свиня?

Це вже у жодні ворота не протискується. На якому такому праві професори ображають гідність адептів?

Оххх, у мене ледве дим вухами не йшов від стримуваного обурення. Щелепу звело, від нового нападу гніву та його стримування. Я скоро буду вогнем дихати на усі боки.

Цікаво, я зараз схожа на лускатого нареченого у момент помпезної з'яви в моїй кімнаті? Чи ще поки що не дотягую до його "харизматичності"?

Ах, так, мені ріжків на голові не вистачить. Не виростають вони у відьом, таким вередливим створінням ще тільки цього добра і не вистачає для повного щастя.

Хоча, і цю проблемку можна вирішити - використаю ілюзорну магію, у мене вона гарно виходить. Нафантазую собі помаранчеві ріжки з ефектом переливання, як у вогнища в каміні. Якраз під мій вогняно-рудий колір волосся пасуватиме.

Від подібних думок аж на душі потепліло, а птаха істинності на моїй спині пурхала своїми крильцями, лоскочучи між лопадками.

Уммм, як же приємно! Я сама від отриманого задоволення ледве не замуркотіла, а посмішка сама собою розквітла на моєму насупленому, до недавнього часу, обличчі.

Якась дивина зі мною коїться останнім часом.

Сама собі дивуюся. Я стала більш жіночність свою проявляти, чи що. Лагідність моя прихована виповзає на сонечку погрітися із надр душі моєї загадкової.

- Ти геть з глузду з'їхала? Чому шкіришся, як навіжена? - бризнула жовчю Ориська, я вже її на ціле коло обігнала, вона ж пленталася позаду.

Та щоб тебе де гілкою тріснуло!

Що за неприємна особа? А на початку навчання здавалася нормальною людиною. Недарма кажуть, якщо здається потрібно знак сонцю в повітрі намалювати.

- За собою слідкуй, ще хто б говорив про навіженість? - не втрималася від шпильки. - Сама то свою перекособочену гримасу бачила? Їжак при пологах і той кращий вигляд має.

Ориську перекосило від моїх слів ще більше. І видно було що так і чешеться у неї язик від ядучих реплік. Але ми вкотре пробігали повз професорку Рак, і воліли залишитися непоміченими, покрайній мірі я так точно.

Все ж таки, я переоцінила розумові здібності Ориськи, і витримку також. Не встигли ми і п'яти кроків пробігти від професорки, як вона потягнула мене за воріт кофтинки на себе зі злісним шипінням.

- Курка ти общипана, руде почварисько...

Щось ще хотіла додати, але я перечепилася нога об ногу і почала завалюватися на невдалу легкоатлетку. Добре що не носом летіла на зустріч землі, ото б красунею розписаною могла стати.

Ориська заверещала підімною, як ота опецькувата свиноматка, що кличе поросят за собою. Я від переляку зайшлася реготом, ну точно "навіжене руде почварисько".

- Ви що таке вичворяєте? Мало того що бігати у вас ноги не переставляються, так щей граблі свої розчепірюєте до інших, - репетувала професорка Рак.

У мене ж приступ реготу не зупинявся. І я від усього напливу емоцій аж підстрибувала на Орисьці. Дівчина, у свою чергу, намагалася спихнути мене із себе та відповзти подалі.

Та хто ж їй такий порятунок дозволить?

Вірно, а дзузьки! Сама напросилася на таке сумнівне щастя, от тепер хай і пожинає плоди своєї діяльності.