35. Ніжні квіточки

Ориська своїм лементом точно мене оглушить. Вона не гірше поросяти, яке вели на забій, вищала підімною. Але моїй впертості та завзятості можна позаздрити - я не збиралася здаватися визнаючи свою поразку, або ж хоча б якусь провину.

Ще чого, вона увесь цей гармидер розпочала, а тому доки я не дочекаюсь вибачення з її боку - буду сидіти верхи. Ну хіба що мене силою підійдуть з неї.

На професорку Рак уже навіть особливо не зважала. Я усіма силами захищалася та доводила свою правоту. А професорка, те і діло, що намагалася звільнити мою горе кривдницю, а віднедавна заручницю.

Ага, най спробує, нічого в неї не вдасться. Я вчепилася в Ориську неначе кліщ.

Ач що надумала, хотіла мене образити, а опісля вийти сухою з води.

Мене не лякав натовп здивованих адептів, що збирався довкола нас розглядаючи комедію, яка потішала своїм видовищем та комічністю. Хтось уже відверто реготав, не кожен день така розвага намальовується.

Декотрі азартні гравці ставили ставки чия візьме. До мене доносилися веселі та завзяті вигуки хто за кого. Що було дивно, так це те що ставили не лише на мене, чи Ориську, але й на професорку Рак. Останню ж такі забави адептів ще більше виводили на істеричний крик.

От не подумала б я ще на початку навчання, що таку врівноважені та серйозну професорку можливо довести до вищого ступеня сказу, а все, здавалося б, розпочалося з невинно кинутого слова. Ну гаразд, не зовсім невинно кинутого, а з певною мірою направлення.

Та це вже не так важливо, основне зараз це відстояти себе та свою гордість. Це для мене уже, як діло честі, не інакше.

Не знаю ще б скільки часу ми кричали та сварилися, а Ориську виїжджала недорізаним поросям, якби не намалювалися цілком неочікувані глядачі нашого театру абсурду.

Спочатку нічого особливого не відбувалося, але задирикуватий оклик, та не менш насмішкувато кинута фраза ввели у певний ступор усіх дійових осіб комедії.

- А тут виявляється весело, як і раніше. Варто частіше гуляти, - хмикнув збоку якийсь чоловік доволі прийомним голосом.

- Не те слово, пане декан, - почула відповідь до болю знайомим та не менш приємним голосом, від якого мурашки поскакали табунами по тілу, от зрадники, сказилися на радощах.

Враз усі адепти втихли, наче миші що уздріли голодного кота. І незмовляючись порозбігалися хто куди, у тільки їм відомим справам. Ніхто не хотів лишній раз пересікатися з деканами, і не важливо нашого факультету, а чи чужого.

У душі я заскреготіла зубами, ще одні зрадники. А як же тоталізатор? Хотілося крикнути їм у слід. Але за адептами лише курява здіймалася та світилися п'яти.

Звичайно, що мені образливо. Знову ж таки відбуватися доведеться мені за увесь безлад. Від невтішних думок опустила голову, але тут же наткнулася на потилицю Ориськи, що ще досі вовтузилася підімною.

Е ні, дорогенька, нікуди ти не втечеш. Заварила кашу ти зі мною, от і їсти будемо також разом.

- Декане, а що ви тут робите? - розпливлася у кривій посмішці враз поникла професорка Рак, невже не хотіла його бачити?

Як на мене доволі симпатичний чоловік, чимось невловимо схожий на мого лускатого нареченого.

Оооо, мене осінило, напевно родичі, не інакше. От чому я постала перед ними у такому не вигідному світлі?

Мимовільно мої щоки стали багровіти, але я осмикнула себе - не час і не місце показувати себе вразливою квіточкою. Ну у всякому разі, не на спині у Ориськи так точно, не повірять у мою ніжну натуру після такого бойового крику.

І наче на підтвердження моїх думок пролунало насмішкувато від декана.

- Так от прогулювався зі своїм племінником, - все ж таки я не помилилася, вони родичі, - хотіли поглянути на "ніжні квіточки" академії, а тут такі баталії розгорнулися, що гріх не приєднатися до глядачів.

- Ееее... У нас тут... тренування проходить, - запинаючись пояснювала професорка Рак, - я сподіваюся, що ми не завадили вашому спогляданню "ніжних квіточок"?

- Зовсім ні, навіть навпаки, ми у захваті від дикості не приборканості таких "ніжних" створінь. Ми вам можемо допомогти довести їх до ладу? - спитав загадково декан і лукаво поглядає у наш бік, я ж з Ориською притихли намагаючись зрозуміти, що в біса, тут відбувається.

Лускатий наречений же скалив свої зуби ледве стримуючи регіт, що так і рвався на зовні.

І тут до мене дійшло. Я сьогодні просто таки б'ю рекорди у своїй "спритності думки". Якщо що це іронія.

Декан нас рятує від добрячої прочуханки професорки Рак. От вже цікаво, відпустить нас просто так наша викладачка, чи все ж таки покарає.

- Вельми вдячні, ми вже якось самі розберемося, - махнула рукою професорка Рак, - дівчатка уже завершили своє тренування, і я мала їх відпускати.

А потім обернулася до нас з такою міною на своєму писку, наче говорячи "брись звідси, і щоб мої очі вас не бачили".

А нам що? Двічі повторяти не варто. Ми швиденько піднялися допомагаючи одна одній та не змовляючись чкурнули звідти, доки ніхто не передумав нас просто так відпускати.

Мені то і так вистачає "особливого ставлення" професорки Рак. І я не збираюся втрачати можливість ухилитися від покарання. Дивлячись на Ориську, вона повністю поділяла мої думки, адже також отримувала не одноразово на горіхи.

Можливо і подругами невдовзі станемо. А що? Негаразди згуртовують.