27. Доброзичливці

Незважаючи на те що я усіх переконувала у своєму чудовому самопочуттю, все ж таки пари я проспала. Мало того прокинулася тільки після обіду від колотнечі в двері.

Як ведмідь крекчучи вибралася зі своєї барлоги та попленталася відчиняти багатостраждальні двері. Бідолашні, то їх дракон мало не з патрохами висмикнув зі стіни, а тут знову на них напад роблять.

- Іду, я вже іду, - бурчала собі під ніс, - хто в таку ранню годину нетерплячий приперся?

- Улю, ти там спиш знову, чи що? - почулося з-за дверей стривожені голоси подруг.

Хто ж ще міг так гамселити? Звичайно що мої хороші дівчата. Лускатий наречений просто висмикнув їх та зайшов напевно, але хто його знає, він узагалі вперше вчора до мене завітав на гостину, якщо можна те божевілля так обізвати.

- Чому так розгорланилися? - прикрила рукою рота, щоб приховати позіхання, запрошуючи дівчат в кімнату, не на коридорі ж нам розмови вести. - Заходьте, але врахуйте, у мене немає нічого їстівного.

На всяк випадок попередила, а то знаю я їх - худенькі дівчата, а попоїсти люблять, впринципі як і я сама. Що поробиш, на зміях сало не росте. Яка ж краса, що ми ще ті зміючки.

- Ой, ми на це і не розраховували, - поблажливо махнула рукою Цвітана, - ти в сплячку залягла, то про яку їжу може бути мова, аби саме з голоду не сконала.

Христина тим часом поставила на стіл пакунок, що привернув мою увагу. Цвітанка також не з пустими руками була. Вони в чотири руки спритно розставляли лотки з принесеною їжею.

- Мої ж ви хороші! Ви мене нагодувати прийшли? - розчулилася від побаченого.

- Звичайно що нагодувати! Ось уже вечір на дворі, - махнула в сторону вікна Христина, - а ти ще навіть не снідала, ще де звалишся з ніг, потім знову тебе піднімай.

- А якщо знову прийде та навіжена цілителька... Брррр... - пересмикнуло плечима Цвітана, - у мене від неї дрижаки беруть. Вона якась несповна розуму!

- Та годі тобі, вона просто фанатіє від своєї роботи, - пирснула від сміху, пригадавши вчорашнє спілкування з вищезгаданою навіженою цілителькою. - Впринципі, вона не така вже і страшна.

- Ага, не страшна, - фиркнула Цвітана, - вона тебе сьогодні із самого ранечку шукала, ми сказали що ти відчуваєш у себе, і просила не турбувати.

- А вона що? - я вже присіла за стіл і почала набирати принесені смаколики.

- О, вона, така щедра душа, тобі звільнюючий лист нашкребла, - підняла вгору палець Христина, - і порадила не перенавантажуватися.

- І на цьому спасибі, хоча б прогули не потрібно буде відпрацьовувати, - за таку милу допомогу я була і справді вдячна їй, хоча пересіктися з нею у мене не було жодного бажання.

На наступний день я зібрала себе до купи та пішла на пари. Хорошого по трошки, прогулювати заняття не бажано, навіть якщо є звільнюючі листи, ніхто не відміняв потребу у вивченні пройденого матеріалу.

- О, Уляна, припхалася, - фиркнула Ориська, одна з наших одногрупниць, - а що уже звільнюючі листи ніхто не написав?

От недолюблює вона мене чомусь і все, я ж її не чіпала, а веде себе ніби я їй з високої гори у борщ накапостила. Що за людина? І який ґедзь її покусав сьогодні?

- Орисько, і я тебе рада бачити, - навмисне мило посміхалася до неї, - а що то у тебе? Охх, та ти диміти розпочала!

Ахнула я прикриваючи руками рота, наче від переляку, а навсправжки намагалася не розреготатися. Ориська у нас помішана на своєму волоссі, та не змогла стримати свого обурення на мій випад.

- Думаєш ти така особлива, що дракон біля крутиться? - пихтіла багряна від гніву. - Так щоб ти знала, до твого лускатого в лазарет навідувалася Марина, та що Ворона, вони доволі мило спілкувалися, та і виглядають разом набагато краще ніж ти з ним.

Поплювалася отрутою і задоволена стоїть шкіриться до мене. А я тільки-но починаю допетрувати про кого вона торочить. Так про мого ж лускатого нареченого вона мову веде і про ту "Ворону", що недавно підходила з попередженнями.

Сказилися вони усі, чи що? Ним медом біля мене помащено?

- Орисько, зникни! Інакше я сама тобі допоможу здиміти! - виступила наперед Христина, доки я допетрувала про що та невдоволена торочить.

- Ой, ой, ой так вас взяла і злякалася, - з'язвила у відповідь, - знайте своє місце, та не пхайтеся поперед батька в пекло.

На словах вона смілива, але на ділі швиденько здиміла від нас, та сіла подалі.

- Не звертай уваги на ту навіжену Ориську, - почала втішати мене Цвітана, - вона сама зі шкіри пнеться, так хоче сподобатися одному дракону, а він на неї навіть не глянув ні разу. От і біситься від немічності своєї.

Я по новому поглянула на Ориську, навіть шкода її стало. Та вона має сама це переварити у собі та дійти до згоди зі своїми тарганами і почуттями. Я для неї не порадник, от зовсім ніяк. Сама у собі заплуталася, хто б ще допоміг розплутатися.