25. Одоробло рогате

Жадібно хапанувши повітря ротом, інакше можна було і захлинутися, підскочила на ліжку, наче вжалена в одне причинне місце. Та ще кілька хвилин приходила до тями вчепившись в покривало. Усе гуло та кружляло навколо. Боялася звалитися на долівку, хоча опору для підтримання балансу вибрала далеко не найстабільнішу.

Це ж курям на сміх! Покриво полетить разом зі мною, якщо хвицьну вбік, так щей накриє зверху.

Та це зараз мене взагалі не турбувало. А от що цікаво, що за чудасія творилася зі мною.

Що, скажіть на біса, тільки що було?! Де я взагалі перебувала своїми думками мирно лежачи на своєму ліжечку фізично?

У той момент я була настільки дезорієнтована, що не відразу второпала хто переді мною лемент здійняв. Та взагалі, якого біса верещати?

Я і досі відчуваю себе відірваною від світу. А тут такий галас навколо. Ох бідні мої вуха. Ще слух і так надто чутливий після пережитої пригоди, а тут вереск підняли.

Щей дрижаки беруть чомусь. Ой, матінко! Та мене тут водою поливали з кувшина небійсь. З обличчя не те що крапає, а тече цівками вода на і так наскрізь промоклу сукню, що обліпила груди. Йой, я така розхристана, мало спідню білизну не виставляю на показ.

Що взагалі відбувалося у моїй кімнаті?

І це все тільки прийшовши до тями на мене звалилося.

- Уля! Сонце, з тобою все гаразд? - лементуючи вчепилася мені в плечі, як навіжена Цвітанка. - Що з тобою сталося? Ти не приходила до тями, ми тебе півгодини кликалиии....

Знайшлася слізьми пошморгуючи носом подруга. Обіймала та притискала до себе мене, ледве ребра не репнули.

Де вона стільки сили взяла? А на вигляд така тендітна дівчина. От знала, що не варто очам довіряти та вводити себе в оману.

Чекайте! Що вона сказала?

Ось тепер то і в мене очі на лоба полізли. Яких півгодини? Та я від сили в тій бульбашці водяній, а чи водяній це вже пізніше розберуся, перебувала хвилин п'ятнадцять. А коли я увійшла в кімнату та звалилася на ліжко дівчат зі мною точно не було, отже прийшли вони пізніше...

Подумати мені ніхто не дав достатньо часу. З гуркотом відчинилися, краще сказати ледве із завісами не злетіли, двері і в мою кімнату ввалився розхристанний Севастьян з виряченими шаленими очима та невеликими, але доволі вражаючими, аквамариновими ріжками на голові, а з ніздрів натуральним чином клубочилася пара.

Від побаченого у мене щелепа відвисла, а Цвітанку гикавка здолала. Не втопила мене подруга, та своїм вереском не здолала, так можна підбори відкинути побачивши такого-то "красеня" рогатого.

Охохо, хлопче, що це з тобою трапилося по дорозі? Та хто рогами нагородити встиг?

Ах, точно! У нього ж схожі роги в драконячій іпостасі.

Він що збирається тут перетворитися на дракона?

Е ні, так не піде. Трощити меблі казенні мені не варто, відшкодовувати то збитки хто буде? Не варто мені гармидер наводити в кімнаті. Вона, доречі, цілком влаштовує запити адептки для комфортного проживання.

З-за спини шаленого відвідувача вигулькнула перелякана та розпашіла Христина. І почала відштовхувати рогатого лускатика, певно для якихось цілей, та когось на буксирі за собою тягнучи.

- Та відступи ти хоча б на крок у бік, а то весь простір зайняв, дай цілителю пройти, одоробло рогате, - пихтіла Христина протискуючи не менш розхристану жіночку, в котрій я впізнала одну з цілительок нашого лазарету, а як уздріла мене знову обдала мої багатостраждальні вушка вереском, - Уляаааа!!! Прокинулася! Нарешті! Я думала з глузду зійду...

І кинулася на мене з обіймами. Та вони мене зараз своїми ж обіймами на той світ відправлять і цілитель не допоможе повернути. Тоді усі їхні старання з приведення мене до чуття підуть коту під хвіст.

- З вами я сама зійду з глузду, нащо ж так кричати? - прохрипіла взявшись за голову.

- Пані адептко, давайте я вас огляну для початку, - взялася до своїх маніпуляцій цілителька.

Потім напоровшись поглядом на мої промоклі груди глипнула в сторону лускатика. Я також прослідкувала за її поглядом.

А там... Севастьян уже дивився на мене не з хвилюванням, а з відвертим зацікавленням розглядав мої груди. Зустрівшись поглядами я відчула як запалали мої щоки, настільки темними та гарячими здалися його очі повні неприкритого бажання.

- Кхм, пане Севастьяне, попрошу вас покинути кімнату, - знайшлася цілителька, - та і вам самим варто повернутися до лазарету, ви вибігли, як ошпарений, не обробивши до кінця свою рану.

Ось тільки зараз я побачила на масивних грудях пов'язку, на якій де-не-де проступали краплини крові. Від побаченого розхвилювалася та зблідла.

- Де тебе носило? - не своїм голосом обізвалася свердлячи його занепокоєним поглядом.

- Уляно, все гаразд зі мною, я за тебе злякався, коли в лазарат увірвалася Христина та сказала що ти не приходиш до тями надто довго, - його рівний спокійний оксамитовий голос мене заспокоїв.

Та все ж таки переконавшись, що зі мною усе гаразд повернувся до лазарету. Правда перед тим отримав на горіхи від мене, за те що гонився по академ містечку з раною, коли мав спокійно одужувати.

- Ох, дітки, дітки... - скрушно похитала головою пані цілителька посміхнувшись своїм думкам.