24. Під водою

В кімнату я не увійшла, а ввалилася. Сама не розумію, що таке зі мною коїться, розбита ходжу уже який день. Таке враження, наче мене обухом хто по голові пригрів.

Та і птаха моя істинності між лопатками припікає. Не спокійно мені від усього цього невтішного стану. От передчуття у мене не добре.

Коли вже мій лускатий наречений повернеться?

Скільки днів відсутні вони? Три від сили, а таке враження що вічність.

Невже на мене розпочала діяти "магія істинності"?

Ха! Ще б пак! Не почала б діяти, якщо він увесь вільний час намагався приділяти мені. Навіть робив спроби запросити на побачення.

Але я ж горда дівка! Не пішла на жодне побачення. Опісля споглядати доводилося насуплений, розчарований писок...

Та це нічого страшного, він не довго супився. Так, до першої моєї посмішки в його бік. Тоді то він, наче павич, розпускав свого хвоста.

Звичайно це я все фігурально описую. Насправді ж мені ще доводилося вислуховувати жалісливе скиглення, яка я безсердечна та не романтична особа.

Ну геть "ненормальна" дівка, одним словом, попалася йому. Немає змоги хлоп причарувати мене звичайними, шаблонними прийомами, на котрі вже давно повелися інші, більш "нормальні" дівчата. І на моєму місці пищали від щастя, що для них так розпинається харизматичний красень.

Що поробиш, життя справедлива штука, інколи може й сюрприз цікавезний піднести. У нашому випадку - не прості характери, доречі в обох.

На ліжко просто впала від того що зірки в очах засвітилися, звуки віддалилися, наче під водою опинилася. Ноги моментально відняло у той же момент, коли в голові безлад почав діятися.

Повезло. Була якраз поряд ліжка. Та ще вдало плюхнулася, не заїхала лобом ні в стіну, ні у бильце ліжка. Ох, якби трішечки в сторону... красунечка була б розписана, наче великодня писанка.

Звичайно довго ходити в подібному стані не довелося б, з цілителями в академії проблем не спостерігалося, знайдеться до кого звернутися. Он другий курс зараз тільки що робить, як підшуковує бідось невдалого приземлення, та щей підбирають щось розфарбовування більше вражало, нелюди. Курсова у них горить, вже майже три місяці навчання минуло, а у них і кіт не валявся.

Щось я від свого невтішного стану відволіклася, а може це й на краще. В очах потроху світанок накльовувався. Картинки замиготіли, ледве стримала нудоту.

Що це зі мною? Мамо, рятуйте! Я більше не буду так сильно простеиікувати до вас, тільки допоможіть!

Та хто мене чув чи слухав! Моє скиглення оминуло усі інстанції очікуваної допомоги Всесвіту. Ніхто мене рятувати не поспішав. І не факт, що до ранку схопляться, адже час уже після відбою, усі спатки полягали. Одній мені щось коїться.

Перед очима з'явилися обриси якоїсь обдертої халупи. Таааакс, не вистачає тут хазяйновитої особи, щоб лад хоча б мінімальний навела. То тут, то там на стінах висіли віники з різних сушених трав та навіть шкурки невеликих тваринок.

Уффф, бридоттє. Не сприймаю насильства над тваринами, не гуманно використовувати їх задля зіллєваріння.

А що я потрапила до халупи якоїсь відьми - я вже не сумнівалася. Баночки, скляночки, пущенки з різними порошками, будь-яких відтінків та казан на вогні - підтверджували мої здогади.

Якогось милого, я підглядала за згорбленою старою відьмою, котра копирсалася у тому ж казанку помішуючи, не надто приємного кольору та консистенції, вариво. При цьому всьому щей примовляла щось та приспівувала додаючи до казана нові інгрідієнти.

Дивно. Навіть дуже дивно. Чому я тут вештаюся? Та і чи вештаюся взагалі?

Мене перехоплювало дивне відчуття, наче я у бульбашці водяній. Звуки також були не чіткими, приглушеними. От саме так якби я пірнула на невелику глибину, майже зріняної з поверхнею води.

Підпливла до старої, бо ходити була не змога, я безрезультатно бовтала ногами по долівці. Зрештою вирішила поплавати. І на моє щастя вдалося.

Уже будучи поряд старої, знову загострила вуха, щоб розібратися, якою стороною я причетна до цієї старої... А чи до того варива у казанку.

Стара відьма різко зупинилася. Уся підібгалася.

Невже мене помітила?

Але ж я наче у себе в кімнаті на ліжку тілом, а розумом борсаюся у "джерельній водичці". Як ще прозвати те місце де я намагаюся плавати не могла назвати.

Я вже й сама очікувала викриття. Хоча мала тільки часткове розуміння, що за ахінея зі мною твориться. Доведеться на різдвяних канікулах свою бабусю потормошити, хай розказує, що зі мною і на що ще очікувати. Моя бабуся ще та хитра відьма.

- Ти довго, - поскреготала сиплим голосом від якого мороз пішов по шкірі.

Усе мені гаплик - спіймали на гарячому.

- Неочікувані перепони на шляху довелося оминути, - від дверей прозвучав милодійний дівочий голос, десь я його вже чула.

Отже, дійшла висновку, мене ніхто не відчуває і мою присутність не розкрито.

- Принесла, що тебе просила? - знову полоснула своїм скреготом стара.

У відповідь прилетів мішечок на стіл поруч. А таємнича гостя так і залишилася біля дверей, прикрита щільним плащем з капюшоном.

- Правильно, дівчинко, не відкривай свою особу, - знущально простягла стара відьма, - а то духи всілякі вештаються де попало...

І мені прямо в очі бризнули водою...