23. Поціновувачі

Не одні ми проводжали "Ворон" на пару, були ще поціновувачі отруйних зміючок.

Пилипко, як з конопель, вискочив мало не перед самим носом. Я від переляку аж підскочила на місці, а Цвітанка продемонструвала висоту свого голосочку.

Уххх, вуха трішки заклало, саме з того боку де мрійлива квіточка стояла. Довелося добряче мотнути головою та пальцем допомогти у відновленні слуху.

- Пилипко, тебе не вчили, що так вискакувати небезпечно для здоров'я? - загальним обуренням поділилася Христина, їй то менше зачепила звукова хвиля.

- Га? Що ти там шепчеш?! - прогорланив Пилипко прочищаючи свої слухові апарати.

Я не втрималася - пригріла, лагіднесенько так, з усією накопиченою любов'ю, по горбу журналом, що тримала у руках. На якусь мить проплигнула мене жалість, що надто тоненький той журнал.

Але й цього маневрування, специфічною зброєю для катування, Пилипко відскочив на безпечну відстань від оглушливих відьом, себто від нас. Хто зна, що ще може прилетіти по його багатостраждальному горбу.

- Ти чого б'єшся, Улько? - ображено проскімлив.

- А нема чого тут вигулькувати перед нами, скажи ще "дякую", що так легко відбутися вдалося, - пригрозила пальцем.

Хай знає, що з нами небезпечно для здоров'я так жартувати.

- Та докумекав я вже, що даремно таке скоїв, - винувато почухмарив свою і без того скуйовджену чупринку, - звідки мені було знати, що ви такі переляки голосисті, так щей учбовим приладдям б'єтеся, - ображено покосився на журнал у моїй руці.

- Чого ж ти так хотів, що вискочив настільки стрімко? - цікавість все ж таки роздирала, варто і причини такої поведінки дізнатися.

- А точно! - схаменувся хлопець. - Це тільки що була знаменита трійця "Ворон"? Вони такі крутезні...

Від його щенячого захвату аж зуби звело. Подумати тільки, ще зовсім нещодавно я сама б так само вищала б від захвату, через зустріч з цією трійцею, кажуть вони одні з кращих адептів академії. Але після почутого привітання... бажання захоплюватися цими індивідами відбило наповал.

- Згинь Пилипе, - рявкнула роздратовано.

- Познайомиш? - а Пилипку, як горохом об стінку, він наче й почув нічогісінько. - Ти з однією з "Ворон" так довго говорила, гарантію даю - знайомі!...

Тріскачка його не затикалася. Скільки можна повітря струшувати своєю невпинною балаканиною?

Від невдоволення очі до неба закотила.

- Ти геть тугенький чи прикидаєшся тільки? - поблажливо звернулася до балакучого хлопця Христина.

Угу, уїдливість не тільки мій коник, таким прекрасним даром ми утрьох володіємо.

- Не будь злюкою, - відмахнувся від сказаного, як від надокучливої мухи, непробивний хлоп. - Познайомитися з ними не бажає тільки сліпий та не знаючий їхніх досягнень.

- Або розумний, - я невтрималася від шпильки, - а то ще отруять де ненароком.

- Ой та гаразд, - махнув поблажливо рукою, ніби й нічого страшного не станеться, якщо обпоять отрутою, - не заздри їм, ти теж гарненька, але ж кусюча до жахіття.

Оце вже мене обурило. Я аж повітрям поперхнулася від почутого.

- Договоришся, Пилипе, - вибухнула праведним гнівом, і тицьнула пальцем прямо в носа, правда довелося підстрибнути, бо довготелесим вимахав, - бачив як дракон палав? От мені цікаво наскільки яскравіше буде палати дупа відьмака...

- Скажене відьомське поріддя, - завбачливо потупцявся назад від оскаженілої відьмочки.

Все ж таки не бажає випробовувати на собі отого "вогняного півня", якщо там навіть ілюзорний вогонь міститься, а не справжній, бойовий. Не усі кепела зіллям прополоскав. Хоча і смішно напевно збоку виглядало: довготелесий хлопець мало не дає навтьоки від дівчини, що ледве йому до плеча доросла.

- Хм... Чия б корова мукала, - не змогла промовчати, адже справді, - сам Відьмак ще той.

- Ой та годі вже тут нашою шкідливість мірятися, - вирішив піти на мирову Пилипко, - то познайомиш з "Воронами"?

- Сама їх не знаю як звати, - довелося спустити з небес мрійника.

- Шкода, такий шанс мав бути, - розчаровано видихнув Пилипко.

- От мені цікаво, вони самі собі придумали прізвисько? - подала голос Цвітанка.

- Не думаю, - Христина вирішила продовжити тему, - якби самі придумували, то напевно вибрали щось екстравагантніше.

- Напевно... - задумливо промовила Цвітанка, а потім на мене втупилася. - Якщо вони ворони, то ти, Ульянко, в нас певне вогняна птиця будеш - Фенікс!

- Все дурниці лізуть у ваші макітри, - обізвався, уже позабутий нами, Пилипко, - от краще б путнього чогось набралися.

- Чого це такого? - пирхнула.

- Та хоча б про адептів старших курсів дізнатися спробували, - повчально підняв пальця догори.

- І багато ти про них знаєш? - склавши руки на грудях, скептично поглянула на цього знавця.

- Мушу знати, - а Пилипко не розгубився, наче й чекав мого питання, - от хоча б "Ворони", адже вони найкращі адепти зіллєвари в академії за останні п'ятнадцять років! А якщо я хочу досягти значних висот у цій сфері, маю з ними досвіду набратися...

- Ой бліх ти від наберешся, а не досвіду, - пирхнула від його щенячого захвату. - На цей раз не кукурікати, а квакати будеш? Дивися замість уваги "Ворон" доквакаєшся і чапля проковтне.

Від моїх слів Пилипко зашарівся. Водилася за ним слава не надто вдалого зіллєвара-експерементатора.

- Улька, вродлива ти дівка, але язва рідкісна, - буркнув ображено.

- Що поробиш, яка вже вродилася, - розвела руками, - зате своїх чеснот не приховую і не прикрашаю, навідміну від деяких.

Правду сказала, що поробиш, якщо вже така моя натура шкідлива. А під "деякими" мала на увазі вищезгаданих красунь "Ворон", якими так захоплюється Пилипко, і не тільки...