21. "Ворони"

Відома на усю академію трійця красунь третього курсу, знаних як "Ворони", не втомлювалися нагадувати про себе драконам. Дівчата використовували усі методи, аби тільки пересіктися з вподобаними хлопцями.

Та ті всіма правдами й не правдами намагалися їх уникати. У драконів уже давно на примітці були інші відьмочки, і тепер трійця відомих брюноток академії їх не цікавила.

Особливо після їхнього феєричного прощання після другого курсу перед літніми канікулами. Аж надто сильно зачепили своїми гострими висловлюваннями хлопців.

Якщо дівчата уже відійшли від пережитих сварок та перепетій розставання, то хлопці не могли пробачити відвертої зверхності та зарозумілості красунь.

Усе в житті буває, але завжди варто пам'ятати про ефект бумерангу.

Прізвисько ж "Ворони" серед мас адептів красуні отримали за свій темний колір волосся, що зачаровував своєю глибиною та блиском шовкових хвиль. Своєю загадковістю, а також талантом до зіллєваріння вони набивали собі ще більше балів щодо прихильників. За останні п'ятнадцять років ця трійця вважалася за кращих зіллєварів академії.

Дівчата були ще тими знаними серцеїдками. Жоден хлопець не міг оминути їх поглядом, та хоча б раз задумувався над можливістю спробувати своє щастя, та запросити на побачення хоча б одну із трійці нерозлучних подруг.

Ще ж доволі юних літ дівчата були звиклі до уваги протилежної статі. Купалися у всезагальному обожнюванні та боготворінні. Могли дозволити собі вибирати з претендентів на їхні серця будь-кого.

І цим фактом лиш розбестили себе, а також спотворили сприйняття світу взагальному. Вони розпочали літати у хмарах своїх мрій та ілюзій, вважаючи себе мало не пупом Землі.

Та як за звичай буває у таких випадках - найшла коса на камінь. Отримали вони на своєму шляху тих, хто безжально знехтував усім їхнім талантом та красою.

На другому курсі пересіклися відьмочки, на одній із сумісних практик, з драконами-красенями. І тут закрутилося. Самі від себе не очікували, що настільки захопляться хлопцями.

Непомітно для самих себе, розпочали ходити майже по п'ятах за лускатиками. Хоча до слова, хлопці не виявляли особливого бажання, чи зацікавленості у всезагальних улюблениць. А навпаки, вважали за необхідне тримати відьмочок на відстані від себе, хоча час від часу і проводили разом дозвілля. Але знову ж таки, не дозволяючи собі переходити межу дружнього спілкування.

Невідомо чому, або через які переконання, завжди веселі та спраглі до розваг хлопці, не виявляли бажання просуватися у цих стосунках. Напевно це говорило внутрішнє чуття: "не варто - це не ваше!".

Якщо Аполінарія (по простому Поліна, повне ім'я використовували для ефективної шпильки) з Горпиною були просто захоплені на певний час Маркіяном та Теодором. Не очікуючи ніякого серйозного продовження, як зі сторони хлопців, так і зі своєї сторони.

Для них це радше вважалося розвагою та випробовуванням своїх чар над новими претендентами. Взагальному нічого особливого, хоча і їх зачепили відвертий холод з боку нових "жертв" їхніх жіночих чар. Не звикли отримувати ігнор та виставлені не ними кордони.

То у Марини, щодо Севастьяна, були грандіозні плани - вона мітила на місце дружини, істинної пари дракона. Усім відомо, що лускаті ящери без своєї істинної пари світу білого не бачать.

От вона і мріяла бути такою для темноокого харизматичного красеня. Не зважаючи на мову інших, що могла віднайти і краще, і красивіше. Милішим він був їй від інших.

Уже й розпланувала усю весільну церемонію. До найменших дрібниць розрахувала, такій доскіпливості у плануванні могли позаздрити знані розпорядники свят.

Мало того було, так уже й розпланувала де жити вони будуть, який будинок придбають... а що страшніше всього - імена для майбутніх дітей придумати встигла...

Ех, дівка надто захопилася своїми мріями та сподіваннями. У світ ілюзій та фантазій подалася.

А це доволі небезпечно. Аж надто сильно б'є по самооцінці та гордості, коли мрії розбиваються у щент.

Для юних та вразливих до душевних травм осіб, даний досвід травматичний. Оговтуватися довго можуть, або ж можливий варіант податися у невідомому напрямку, обрати хибну стежку, що веде у темні хащі. А звідти шлях важкий та непростий.

Марині ж важче було обрати вірну стежку. Вона повсякчас мусила споглядати, як об'єкт її мрій та сподівань обрав іншу.

Тут і найстійкіші зламатися могли.

Марина не важала себе скелею. Пішла за порадою до однієї старої відьми. Та чи вірно вона розцінить почуте від старої відьми.

І наскільки відчай подолав її душу та думки?

Залишається лише сподіватися, що отямиться та ступить на вірний шлях...