53. Зілля затуманення

Десь на околиці лісу

- Бісова карга! Ти мені клялася, що зілля подіє! Але нічого не відбулося! - кричала мов прокажена Марина.

Дівчина мало не рвала на собі волосся бігаючи по хатині старої відьми. Розпач розростався у душі, здавлюючи нутрощі не гірше пітона. Її то накривала істерика зі сльозами, то поглинала цілком і повністю неприборкана лють.

Бабця-відьма ж спокійно сиділа у своєму кріселку та перебирала за тепла зібрані і засушені трави. З боку могло здатися, що цій старій поїденій часом жінці байдуже на усе на світі, але це тільки було поверхневе враження.

- Я тобі говорила, що умова там є до виконання, - вловивши момент, коли Марина вкотре плюхнулася на стілець навпроти, бабця почала повчати, - а ти слухала у піввуха захоплена своїм "неземним коханням". Маячня несусвітня...

Останнє бабця невдоволено пробурмотіла собі під ніс, що важко було зрозуміти, що саме мала та на увазі. Для Марини ж невнятне бабусине шамкання під ніс було не цікавим, вона почула те що її більше зацікавило.

- Яка ще умова? - спохватилася було зі стільця дівчина, але уздрівши докірливий та роздратований погляд старенької, відразу плюхнулася на уже обігрійте містечко.

- У дракона не має бути знайденої істинної пари, інакше дія зілля не дасть ефекту.

- Звідки мені було знати що цей недоумок її віднайшов, усе складалося так як потрібно!

- Кожного разу одне і теж, - скрушно похитала головою бабця продовжуючи свою тираду, - задурманені коханням дівчата навіть не слухають старечих слів, вважають себе найкращими та найрозумнішими, а досвід поколінь зневажають, як пил під ногами.

На ці нотації Марина лише скривилася. Вона уже кілька разів бачила, як ця стара пройдисвідка таким чином вибивала для себе більшу платню за свою працю.

- Годі вже давити на моє сумління, якби воно було присутнє в даний момент, то неодмінно б подавилося, - гидливо фиркнула дівчина. - Знаєш же, стара, чому я тут.

- Що ж ти така противна стала? Не так давно була такою милою дівчиною, - знову почала свою тираду бабця намагаючись здатися добродушною.

- От вже не розпочинай знову, сама ніби не знаєш кого підселила у таку "милу дівчину", - враз змінилася дівчина набувши хижого вигляду. - Могла і краще тіло підшукати, це дівчисько хоч красиве та обдароване, але всерівно не рівня мені.

- Так хто ж знав, що таке одоробло причепиться, що і химерою доладу не може керувати, - відбила стара. - Досить себе нахвалювати, бридко стає.

- На себе поглянь, нічим не краще, - шипіла вже змією не зовсім вже й Марина. - Договір ти ще не виконала!

- Досить! Повертайся у свій сховок! Не вистачало ще, щоб ця пустоголова лялька раніше часу здогадалася, що не зовсім сама у своєму тілі. А поки сидітимеш, матимеш час обмізкувати що робити далі.

І сплеснула в долоні підкинувши в повітря змут пахучої трави. Дівчина ж навпроти на якусь мить заціпеніла, а невдовзі вже знову на бабцю дивилася Марина часто кліпаючи очима.

- Що трапилося? - заозиралася навсебіч дівчина, явно чимось спантеличена.

- Ти про що, дитино? - вдала нетямущу стара.

- Як я сюди потрапила? Я ж маю бути на парі в аудиторії... Чому надворі глуха ніч? Був же білий день...

Паніка так і читалася у голосі Марини. Вона хаотично кидала погляд, то на вікно, то на двері, то на стіл із травами. А тоді погляд зосередила на старій, яка з недобрим прищуром за усім спостерігала, наче коршун.

Поступово з болем у серці Марина починала розуміти що втрапила в халепу. Тепер залишалося зрозуміти що з нею зробили і як з цієї халепи вибратися цілою та неушкодженою.

- От лайно троляче, навіть простого не може виконати, - сплюнула невдоволено стара.

Наступної миті сталося те чого Марина не могла і припустити. Бабця з грацією далеко не старої жінки схопилася зі свого стільця та кинулася до дівчини.