20. Зізнання

Дівчата зайняли вичікувальну позицію. Розмістилися на поваленому дереві, що так вдало впало організувавши місце для відпочинку.

Як ще його тут не прибрали? Дивина тай годі, напевно через те що мало хто забредає у цю частину оранжереї.

Хоча краще назвати її міні парком, настільки буяє рослинність, і розміри не маленькі.

Але нам це тільки на руку, ніхто не заважає. Є місце де перевести подих. Інколи і помедитувати можна не привертаючи зайвої уваги. Адже у тренувальних залах буває наплив адаптів у деякі дні, особливо перед здачею заборгованостей та незадовільних балів.

Звичайно на даний момент ми використовуємо це місце щоб спокійно усе обговорити без зайвих вух.

Дивлячись на розслаблені бози дівчат, можна було подумати, що вони прийшли сюди помилуватися красою навколишньої рослинності. Але це враження цілком і повністю оманливе.

Подруги терпляче чекали доки я зберуся, чи то з думками, чи то зі всією своєю сміливістю, щоб вичавити з себе хоча б кілька змістовних фраз. У мене ж виходило лише буріння та меканя-беканя, замість зв'язного мовлення.

Отака я непутня оповідачка стала віднині, а до цих подій була такою що пальця до рота не клади - відкушу. Не переговорити мене було по простому кажучи.

Звісно й усякому ангельському терпінню коли небудь приходить кінець. То чому я очікувала, що мої подруги відьмочки проявлять більше терпимості та стриманості, ніж уже продемонстрували?

Хах, вони і так небачено мене здивували. Де таке бачено, щоб відьми щей дві смиренно очікували на деталі покаяння подруги, котра проштрафилася?

Ця уся показна стриманість для них вартувала не мало сил. З кимось іншим, можливо і була безпристрасно байдужість, але не між нами трьома. Ми ж під стіл пішки разом ходили! З пелюшок разом і завжди знали першими що й у кого з нашої трійці сталося.

Ага, до моєї зацікавленості підгледіти майбутнє у ну дуууже інтригуючій кров книзі. Потягнуло мене до тієї триклятої, вередливої книженції.

Чому нікому не відкривала нічого окрім банального лікування та підтримки здоров'я у відмінному стані? А мені варто було її взяти без маминого дозволу до рук, адже чіпати руками не закінчивши, або навчаючись в академії не дозволяли. Надто багато магічних таємниць та книженція-капосниця приховує, але не кожному дає дозвіл на їх вивчення та використання.

А мені взяла та "свиню" підсунула, вибачаюсь дракона цілого та доволі привабливого, але до біса впертого.

- Ти ще довго будеш нас маринувати своїми мурликанями під носа? - невдоволено та з дещицею насмішки підбивала на щиросердну сповідь Христина.

- І справді, Улю, скільки можна? Ми вже тут сидимо хвилин двадцять і намагаємося зрозуміти що до чого, - благально поглядаючи на мене просила сказати хоча б щось внятне Цвітана. - Ми так усе "вікно" витратимо на розбір твоїх ребусів та кривлянь.

- Не забувай, що ми і на обід маємо першими з'явитися в їдальні, - резонно нагадала Христина. - А якщо не будемо рухатися, то доведеться обідати разом із драконами...

Вона мене останнім намалася налякати? Ха, не на ту натрапила! Я і так уже по вуха пов'язана із драконом, недаремно про себе називаю лускатим нареченим.

Але звідки дівчатам це знати?

Еххх, будь що буде. Надіюсь вони мене після зізнання не покусають.

- Я істинна пара Севастьяна! - майже істерично пропищала закривши очі та втягнувши голову в плечі.

А у відповідь тиша.

Ні ну справді, тиша? Жодних тобі докорів, нарікань, чи хоча б кілька не цензурних висловів.

З острахом привідкрила одне око, щоб переконатися чи не сама я бува зосталася тут. Ні, усі на місці, як сиділи так і сидять, лишень залишилося щелепи з підлоги подбирати та на місце встановити.

- Пов-то-ри, що ти тільки що сказала? - хрипким голосом обізвалася Христина, явно тільки вийшла зі ступору.

- Я істттинна пара дракона, - затинають повторила.

- І з якого часу ти це знаєш? - подала голос Цвітанка.

- Перед академією дізналася, якщо бути точніше наворожила, - винувато опустила голову.

- А коли нам збиралася сказати? - від питання Христини я ще більше підібгалася. - Чи ти щось збиралася творити?

Проникливості Христини можна позаздрити, вона швидко второпала куди пішли мої креативні думки. Не здивуюся, якщо вона вже зрозуміла що саме я хотіла зробити, але вирішила почути усе від мене.

- Я думала знайти спосіб позбутися "птаха істинності"...

- Ти геть з глузду з'їхала! Мітки істинності неможливо позбутися, ти взагалі читала про це? - підскочила на ноги Христина, Цвітана ж сиділа тихенько і спостерігала за нами. - Чекай, "птаха істинності"?

- А можеш показати її? - несміливо втрутилася Цвітанка.

Згідно кивнувши головою продемонструвала свою пташку, добре що сукня дозволяє мінімізувати оголення.

- Ах, яка ж вона гарна... - простягла захоплено Цвітана.

- Тепер зрозуміло, чому він тебе називає пташкою, - хмикнула Христина, - а це не він часом подарунок тобі надіслав?

Я зашарілася від згадки про пакунок. Якось демонструвати птаху істинності було не так ніяково, як зізнатися у тексті записки.

Христина знову ж таки усе зрозуміла без слів, напевно у мене на обличчі написано увесь спектр моїх емоцій.

- Зрозуміло, ваші закохані писульки нам переповідати не варто, - заспокоїла мене.

- Чому? Я б із задоволенням послухала усю цю романтику, - замріяно видихнула Цвітана.

На що Христина її пригріла лагідно по нозі, при цьому продемонструвавши свої обурені великі очі.

- Доречі, про подарунок, у пакуванні приймали участь і Маркіян з Теодором, варто буде вам подякувати ним, вони замовили за вас словечко... - невтрималася від шпильки на адресу дівчат.

І не помилилася. Тепер не лише я багровіла від збентеження, але й подруги від мене не відставали по гарячому забарвленню обличчя.