19. Нетипова поведінка

Пара уже завершилася, більшість адептів розбрелися хто куди.

У нас намітилося вікно, один з професорів незбагненно чому осікся, та не подбав про свою заміну, коли вирушив на черговий свій семінар. От ми і мали одну пару перепочинку, яка неспішно перейде в обід.

Обоє бідось, Пилипко з другом, отримали свій антидот. Від змоги знову говорити нормально, а не кукурікати скаженими півнями, мало не плачучи дякували професорці Чорнобривець.

Світова жінка на їхні подяки реагувала стримано, з дещицею іронічної насмішки повідомила:

- Наступного разу будете головою думати перш, як куштувати чужі варева без попередньої перевірки наставника. Надіюсь вам додасться клепки не експериментувати з уже наявними рецептами зіль у підручнику, враховуючи що писалося додати дрібку інгрідієнту із "загадки", і не придумувати лишку. Ви ще надто недосвідчені, навіть якщо з вами усіма займалися вдома батьки та найняті вчителі.

Усі погодилися зі словами професорки Чорнобривець. Вона має рацію, ми ще надто недосвідчені, щоб безтурботно експериментувати.

Спочатку варто усе обдумати, що і скільки ми кидаємо у свій казанок. Дійти до певного ступеня знань та умінь, а вже опісля так радикально експериментувати. А що найважливіше, спочатку варто впевнитися, що варево достатньо безпечне, а тоді вже пропонувати скуштувати навколишнім.

Після сьогоднішнього заняття у нас буде достатньо тем для роздумів.

Не варто бути надто безтурботними. Від нас зачасту залежить не тільки наше життя, а і оточуючих нас людей.

З цими думками вирішила будь що буде, але відкритися перед дівчатами потрібно.

Доведеться зізнатися в деяких своїх огріхах подругам. Без зізнання у скоєнні виклику нареченого, розповідь змісту сну не набуде свого логічного завершення. Адже подруги впевнені, що наразі у мене немає кавалера.

Дещиця недовіри, у відсутності поціновувача моєї персони, плескалася у їхніх іскристих поглядах. Особливо коли трощили смачнющі тістечка. Вони все очікували моїх слів зізнання, але так нічого і не дочекалися того вечора.

Я намагалася з усіх сил відмовчувати про зміст сну ще на парі. У мені ще жевріли сполохи надії, що усе минеться без подібних наслідків, а саме розкриття мого мовчання.

Але нічого не вдалося. Мені не лишилося вибору, я мусила колись зізнатися.

Дівчата ніяк не могли допетрати на біса мені приховувати усю оту оказію з віщим сном, якщо усе і так рано чи пізно вилізе на зовні. Тож вони не полишають своїх спроб дізнатися правду.

Правда по дорозі до академічної їдальні ми зайшли у своє тихе місце в оранджеї, яке віднайшли на початку навчання. Місце тихе та дозволяє безпечно усамітнитися.

Якраз те що потрібно в даний момент часу. Не варто чужим вухам чути не відведену для них інформацію.

- То що за сон? - все ж таки не втрималася від розпитувань Цвітанка.

- Мені весілльна церемонія наснилася, - видихнула приречено, не зможу я приховати подібне від них, і так достатньо секретів приховала.

- І що тут такого? - спантеличено спитала Христина, та потім схаменулася. - А чиє було весілля?

- Моє... з драконом... - знесилено витиснула із себе.

Опустила голову та плечі, приречено чекаючи на бурхливе невдоволення, або щось на кшталт цього. Але у відповідь була тиша.

Від несподіванки я аж стрепенулася.

Дівчата розкривши роти від подиву витріщалися на мене запитальними поглядами. Немає у мене більше шляху назад, варто продовжувати.

- Тут така справа дівчата, - жмакала свою академічну сукенку від нервів, що переповнили мене у цей момент істини, - я маю вам у дечому зізнатися. Я від вас приховала дещо, що сталося зі мною ще влітку перед академією. Тільки не судіть мене грізно, у мене були вагомі причини промовчати...

Вони трохи дулися на мене. Ми рідко приховуємо щось один від одного. А тут трішечки накопичилося таємниць.

Та з огляду на мій віщий сон, я мушу зізнатися дівчатам у скоєнні такого злочину перед нашою дружбою, як приховування надзвичайно важливої інформації про зміни в особистому житті.

У мене на мить проплигнуло перед очима видіння, наче у дівчат очі вогнем налилися від обурення. Хоча вони й не мають здібностей до вогняної магії.

Дивно це все. Чи то моя внутрішня сутність казяться?

Тим паче, дівчата стримали своє невдоволення. Сильно мене не лаяли. Тільки забажали деталей, та бажано обґрунтованих пояснень моєї нетипової поведінки.

Не звикли мої подруги бачити, щоб їхня "вогняна бестія" понуро опускала голову перед труднощами. А особливо ховала голову в пісок, наче страус.

Я завжди стійко витримувала усі випробування долі, що котилися на мене руйнівною лавиною з гір. Знаходила безліч варіантів розв'язання життєвих задач.

Вкінці кінців, громила усе навколо себе. Проявляла бурю емоцій, але не мовчала.

А тут такий дивний поворот.