18. Ку-ку-ріку!

Після бесіди з професоркою Чорнобривець я знайшла душевний спокій. Не такий страшний вовк, як його малюють.

Раніше часу не варто бити на сполох. Невідомо коли прийде здійснення віщого сну, може все статися і за кілька років.

Також, прийшла до важливого висновку, що варто налагодити стосунки з лускатим нареченим. Адже від птахи істинності більш усе я не позбудуся, якщо сон віщий то нікуди не втечеш. А постійно уникати його це якось по-дитячому, чи що...

Про велике кохання ніхто не говорить. Звідки воно могло з'явитися за такий короткий термін.

Мені взагалі не втямки, що то за звір такий те ефемерне кохання? Ніколи такої оказії за собою не спостерігала.

А те що відчувала раніше, до невдалого кавалера, так це радше можна назвати невеличкою симпатією та цікавістю, через проявлену підвищену увагу до мене. Тобто він мене зацікавив лише тим, що залицявся до мене от і все.

Від подібних висновків по новій зашкребли кішки на душі. Я і раніше здавалася дивною для навколишніх через свою холодність почуттів до навколишніх, а враховуючи мій вибуховий гарячий характер усе набувало ще дивніших барв.

Стрепенулася. Не час впадати у дипресію, через вплив навколишнього середовища та їхнього нерозуміння моєї особливості.

Усі мають право на існування та прояв своєї індивідуальності. Не варто намагатися злитися з усіма, тільки заради того щоб уникнути косих поглядів у свій бік.

Потрібно розпочинати дорослішання не тільки фізичне, але й внутрішнього світу. І перестати вести себе, як мале дитя. Це вже смішно з мого боку.

Моя наставниця задовольнившись справленим враженням на мене, ще похвалила за вдале виконання творчого завдання. Гарні бали завжди піднімають настрій.

Коли професорка Чорнобривець зняла полог тиші до нас донісся дружній регіт та кукурікання півня. Оце так балаган творився навколо.

- Так, дітлахи, - стала у стійку грізної жінки професорка Чорнобривець, одні руки вбоки та прискіпливий погляд вселяли підсвідомий страх, - хто з вас "академіків" цього разу отримає відзнаку за оригінальність?

- Ку-ку-ріку! Ку-ку-ріку!!! - донеслося істеричне збоку.

Наша наставниця миттєво зреагувала. Я навіть позаздрила її швидкості реакції. Так само блискавично визначила джерело звуку, а саме й винуваться скоєного. Підскочила до бідолахи, що і слова не міг промовити крім кукурікання.

- О! Пилипко, знову ти? Як неочікувано! - вдоволено озвучила свої результати пошуку. Додала скептично і з нотками насмішки. - Хоча хто б сумнівався, цілком очевидно, що хто як не ти міг відзначитися. Це ж твоя улюблена страва - покращувати рецепти зілля. Бачу не цей раз вистачило клепки не дати спробувати іншим.

- Ку-ку-ріку? - донеслося від сусіднього столу, там з нещасним виглядом сидів друг Пилипка.

- А можливо і не в тебе клепка та з'явилася, а в інших адептів, окрім одного бідосі, - хмикнула наставниця, а опісля видихнула та сплеснувши в долоні зробила заяву. - Гаразд, готуйте на перевірку свої шедевральні варева. Погляну що ви на цей раз натворили.

Тепер гамір навколо був не через веселощі спровоковані невдалим зіллям, а підготовкою для перевірки. Все ж таки професорку Чорнобривець усі поважали не за красиві очі, а за її феноменальні таланти у зіллєварінні, таких майстринь ще пошукати варто.

Перевіривши, що у кого вийшло, дозволила забрати у своє користування зілля, звичайно ж які вдалися. А ті що виявилися з відхиленнями піддалися утилізації.

Усім невдалим експериментаторам, що силою волі боролися з побічними ефектами свого варева, роздали дезактивізатор. Правда з Пилипком та його другом знову довелося повозитися, адже звичайний дезактивізатор неподіяв. Вони і далі дружно кукурікали.

І зі словами: "Та щоб тебе мурахи покусали!" Професорка Чорнобривець взялася уже наявний дезактивізатор удосконалювати, доки Пилипко з другом їй "кукурікав", нормальних слів сказати не спромігся, що він намішав у свою бурду.

До мене ж підійшли подруги.

- Уля, візьми. Мені з Цвітаною допомогло, - простягла Христина пляшечку із зіллям.

- А що у тебе тут? - зацікавлено розглядала запропоноване варево.

- Зілля "покращення травлення", - усміхнулася Христина, - ми вчора трохи переїли, так що воно нам не завадить.

Я вдячно взяла запропоноване і не втрачаючи часу випила без будь-якого остраху. Подругам я довіряю та упевнена у їхніх здібностях. Ще й професорка Чорнобривець похвалила їх за відмінну роботу, що стало приємним бонусом.

- А у мене зілля "бадьорості від недосипаних ночей", - весело щебетала Цвітана простягуючи мені своє творіння, яке я також поспішила використати.

Ох, яке полегшення на мене наринуло, наче на світ наново з'явилася. От якби із самого ранечку таке випити було. Добре що зілля вистачить на довго, он пляшечки майже повні.

Я ще з більшою вдячністю поглянула на професорку Чорнобривець, неймовірна жінка.

- У тебе що? - зацікавлено поглядали на мене подруги.

- "Пригадування забутого сну ", - знизала плечима, в порівнянні з їхніми зіллями моє такої ж цінності не несло.

- Ого! А можна мені? - заплескала в долоні Цвітана.

- Тримай, тобі щось також снилося? - спохватилася я, невже і подругам щось наснилося.

- Та ні взагалі-то, - покрутила розчаровано Цвітана в руках пляшечку, а опісля віддала мені назад, - краще зберегти на випадок, коли це справді потрібно.

- Доречі, а що з Пилипком знову трапилося? - поспішно змінила тему, не люблю коли подруги сумують.

- Хах, йому дісталося зілля "співучий, як соловейко", - забувши про свій смуток защебетала Цвітанка. - Він нещодавно на хор записався, напевно це зілля мало покращити голос, чи ще щось у цьому роді. Але Пилипко вирішив знову внести свої корективи, світило зіллєваріння.

- Ну результат усі побачили, а краще сказати почули, - захихотіла під боком Христина.

Ми дружно поглянули на двійко бідось, які з надією поглядали на професорку Чорнобривець, як на своє спасіння.

- А що тобі наснилося? - нагадала про забуте Христина.