17. Мій найбільший страх

Взагальному весь сон міг би здатися цілком нормальним та звичним. У ньому все було цілком нормально, як для середньостатичних сновидінь.

Якби не одне "але"... І цим "але" була частина сну.

Ця частина особливо бентежила своєю яскравістю, реалістичністю та насиченістю емоціями. Усе це в комплексі нагадувало мені одне явище, яке я вже раніше переживала - віщий сон.

Він мені снився одного разу, всього на всього один раз у житті, але ці відчуття я ні з чим не сплутаю, настільки в'їлися вони у мою пам'ять. Тим більше передбачення стосувалося зради мого кавалера. І усе відбулося повністю так само, як і наснилося.

Від усвідомлення невідворотності передбаченого у мене і підігнулися ноги. Як добре що гепнулася я не на підлогу, а на стілець. І то була велика ймовірність пролетіти повз рятівне місце. От же сміховинне видовище випало б моїм колегам по навчанню, якби поцілувала долівку спершу м'яким місцем, а далі вже невідомо якби розвивалися події.

З глузду з'їхати! Оце так наснилося. І відколи у мене розпочали настільки стрімко прогресувати магічні здібності?

І все б нічого, та знову те паразитне "але"... От ніяк не вгамується, усе наміряється мені свиню підсунути.

Мені наснилося те чого я найбільше, на даний момент, боюся - весільна церемонія та подружнє життя! Страшнішого жахіття для моєї волелюбної душі і придумати важче.

Напевно, у тій же самій душі я ще зовсім дитина, невгамовна, мрійлива зі своїми очікуваннями від життя. А до настільки грандіозних та серйозних життєвих кроків взагалі не готова морально. Це надто вже кардинальні зміни і відповідальність дуже висока. До таких змін потрібно підходити з усією серйозністю, а не кидатися стрімголов не прорахувавши усі за та проти.

Звісно це не є смертельно, якось же люди живуть у шлюбі, та доволі нормально, не жаліються. Правда бувають і винятки, але це вже у кожного свій шлях.

Якщо осмислити ґрунтовно, то цілком щаслива та бажана подія, усі ці весільні приготування та святкування, для будь-якої нормальної людини. Тільки хто сказав, що я люблю організовувати подібні свята, на яких потрібно самій тягнути першу скрипку, якщо і в парі з нареченим.

Була я на весіллях за дружку нареченої, бачила усе те свято із середини. Знаю чого варті усі ці веселощі головним винуватцям свята. Та там і підбори можна відкинути доки зі всіма нюансами та гостями розберешся.

Також багато моїх знайомих дівчат просто пищать від захвату тільки запримітивши заручальне кільце на руці у подруги. Як на мене також дивна реакція. Дівчина сама добровільно прощається зі своєю свободою, хлопець звісно також, але його мені чомусь не шкода.

Відьма є скрізь і завжди відьма.

Напевно я не нормальна. Або ж просто відношуся до тієї кагорти людей, що ніяк не може зрозуміти масового божевілля до бажання бути заміжньою дамою. Що там такого вже хорошого, що усі так туди поспішають?

Багато хто в моєму рідному містечку крутив пальцем біля віска, після моїх висловлювань на цю тему, демонструючи свою незгоду з моїми поглядами на життя. Для них головне призначення жінки це вийти успішно заміж, народити та виховати дітей і берегти сімейне гніздечко.

А мене називали "несповна розуму дівкою". Це мене обрювало. Яке їм діло до того яку позицію я займаю?

Моє життя - я вирішую що мені робити.

Як на мене заміжжя не достатньо для почуття повноцінного щастя. А де тут самореалізація жінки як особистості?

Сім'я великий здобуток, особливо щаслива, але й крім цього потрібно щось мати, щоб відчувати себе комфортно.

Знову ж таки повторюся - це моя особиста думка.

Від вулика думок, що гули, як ті бджоли в голові, у мене навернулися сльози на очі. Так шкода себе, молоду та зелену, стало. Я ж іще нічого суто для себе не зробила...

Наче нізвідки коло мене з'явилася професор Чорнобривець. Скинула мою знедолену гримасу прискіпливим поглядом, та скрушно похитала головою.

- Вогник, що з тобою, дівчинко? - спитала лагідно, присівши на вільний стілець поряд. Як той не репнув під нею незнаю, хоча і жалібно заскрипів. Все ж таки видатна жінка на нього присіла.

- Мені жахіття наснилося... - жалібно проскімлила їй у відповідь.

Професорка взяла мене за руку підтримуючи та заспокоюючи, а своїм поглядом підбурила говорити далі. Разом з тим створивши навколо нас полог тиші, щоб надто цікаві роздзяви не підслуховували.

- Уххх, весілля мені приснилося... - вихнула приречено.

- Так що тут страшного? - мило посміхалася мені. - Це ж веселощі, гуляння та забави.

- Ні, ви не зрозуміли! Моє весілля наснилося... Я ж не цього хочу, а тут віщий сон, - спіймавши недовірливий погляд на собі поспішила пояснити, - у мене уже був такий, я знаю як розрізнити.

- Невже настільки все було паршиво на церемонії?

- Та ні, начебто гарно, цілком пристойно, навіть чарівно, - від спогадів мрійлива усмішка розцвіла на обличчі, а сльози наче і не турбували, та це лише на певну мить, - але...

- Говори уже, дівчинко, я тебе вислухаю. А за одногрупників не переймайся, ніхто не почує.

- Це ж одруження, - з очей знову потекли сльози, - що я буду робити, якщо цей сон невдовзі збу-де-ться... Я ще зовсім до цього не го-то-ва...

- Ох, дівчинко, одруження це ще не кінець світу, головне щоб чоловік не виявився тюхтієм, - махнула недбало рукою, ніби комара проганяла, - а якщо ж не поталагило з першого разу, так можна ще спробувати. Хто сказав, що спроба може бути лише одна? От я, наприклад! - і випнула гордовито свої вражаючі груди. - Уже вп'яте під вінець збираюся. Надіюсь цього разу мене усе влаштує.

У мене від почутого усі сльози вмить висохли, а очі перетворилися на вирячені баньки, що витріщалися на професорку Чорнобривець.

Оце так жінка!

Своєю впевненістю та енергетикою володарки світу вмить розвіяли усі мої сумніви. Не усе так і страшно, як на перший погляд здається.