13. Як не з'їм, так понадкушую

Потрібно віддати належне Севастьяну - він не намагався мені нав'язувати свою правоту, щодо одруження та істинної пари, як зробив при першій зустрічі в академії. Та і тоді він скоріше довів мене до відома, ніж наполягав на чомусь.

Це вже я тільки через плин часу змогла уздріти.

Хлопець тримався спокійно, доброзичливо, жодного натяку на можливу затіяну образу. А причин у нього вистачало, взяти до прикладу, хоча б те що я його двічі у басейні скупала. Або ж накормила десертом приправленим купою спецій, що жодного відношення до солодкого не мають.

Незважаючи на все, навіть під час бігу мене не зачіпав і жодного поганого натяку, чи кривого слова у мою сторону не було. Оце так шляхетність, а краще сказати, хороше виховання.

Він таким чином ще подобатися мені розпочне. І нічого робити не потрібно буде.

Після штрафних кіл по стадіону, які все ж таки довелося бігати нам, доки нахабні морди відлежувалися в лазареті, вдаючи із себе важко поранених. Севастьян мене здивував. Сказав щоб не сіпалася на кожному кроці та харчувалася нормально. Ось так і сказав:

- Досить сіпатися на кожному кроці, я тебе ні до чого не змушую. Тобі нормально харчуватися потрібно, навчання багато сил вимагає... А то скоро мухи падати будуть при погляді на тебе...

- Оце так комплімент, пане лускатий наречений, - не втрималася щоб не з'язвити, - а хто в цьому винен, що я не можу харчуватися нормально? Скоро забуду які на смак тістечка!

Той здивовано звів брови дивлячись на мене. Чи то не зрозумів, чи просто вдав, чому я так робила.

- Я хіба забороняв їсти тобі тістечка? Щось не пригадую такого, та і ніхто не в праві такого робити, - примружився лукаво, дотумкав нарешті, - а те що спробував з твоєї тарілки... так це з чистої цікавості.

- Що ж такого цікавого ти там віднайшов? - а і справді, що може бути цікавого в чужій тарілці? Навіть якщо там смачненьке тістечко.

- Дізнатися хотів що тобі довподоби... Маю ж я знати, що подобається моїй істинній парі, як не як не чужі... - відповів спокійно, просто знизав плечима і пішов зі стадіону, добре що сказав так щоб чула тільки я.

Оце так! І це все?

Жодних тобі вмовлянь, чи переконань, що нам необхідно бути разом? Бо птаха істинності (саме так зветься та оказія, котрою він мене нагородив) мене вибрала...

І все у цьому роді. Я очікувала шквалу слів та емоцій.

А дзузьки! Узяв та відступив!

От нахабна!

Не хочеш? То й не потрібно!

Живи собі, як і жила до цього часу. Учись, гуляй з подругами, розважайся...

Повна свобода у моїх руках!

Аж не цікаво стало. Нудьга страшенна.

Що з ним не так? Чому так легко відмовився від своїх слів? А чи і не відмовився? Але як тепер дізнатися?

Чекай, він сказав "не чужі"? Як на мене , то і не близькі.

Увечері того ж дня мені до кімнати принесли посилку. Така величенька коробка, своїми габаритами пів моєї тумбочки приліжкової нагадувала. І не легенька.

На коробці був надпис: "Не кидати - крихке!"

Ще б дописала від себе: "Інакше шваркне добряче".

Цікавість розбирала не одну мене. Цвітана з Христиною ледве стримувалися, щоб не роздерти ту коробку. Але адресатом значилася я, тому і ніхто не наважувався чіпати пакунок. Сумирно сиділи та чекали на мою милість продемонструвати вміст пакунку.

- Ну що ти, Улю, ще довго будеш нігті гризти? - скиглила Цвітана.

- Не гризу я нігті, - обурилася, бо і справді не коїла такої дурниці, - мені манікюр свій подобається охайним, а не з правками від зубів.

- Та досить вам простерікувати одна до одної, - втихомирила нас Христина, інакше продовження суперечки могло затягнутися, а отже і відкриття коробки, - давай вже відкривай. І дізнаємося що там і від кого.

- Самій терпець обривається... - промимрила під носа.

Більше не зволікаючи ні хвилини, відкрила коробку... А побачивши вміст ахнула від розчулення.

У коробці були складені в прозорі невеликі лотки тістечка та різноманітні види десертів. У нас місця на столику і тумбі не вистачало, щоб розкласти увесь вміст коробки, стільки там було. Довелося на ліжко викласти, щоб поглянути на все це добро.

- Хто б це міг тобі таке прислати? - висловила і моє запитання Христина.

Хоча припущення у мене були...

- Це так романтично... - сплеснула в долоні Цвітанка, і повчально махнула пальчиком, - подивитися добре, там має бути записка. В таких випадках обов'язково записку вкладають.

Повчала мене моя невгамовна мрійлива подруга.

Звичайно, що записку я знайшла, але приховала від подруг. Хочу прочитати її наодинці. Це тільки моє. Ні з ким не хочу ділитися. Можливо пізніше розповім подругам. Але зараз не маю такого бажання. Моя егоїстична натура бажає насолодитися написаним на самоті.

А от з десертами сама я не впораюся. Тому із задоволенням поділюся. Тим більше, вони мужньо зі мною вистраждали наші поневіряння без солодощів. Не поділитися було б верхом жорстокості та можна прирівняти до зради нашої дружби.

- Що ти з цим усім будеш робити? - спитала спантеличено Христина, котра зачаровано розглядала добро, яке потрапило до наших рук.

- Як не з'їм, то понадкушую, - вирішила пожартувати.

Та подруги не відразу второпали, що це жарт - вирячилися на мене перелякано.

- Та тут луснути можна! Навіть якщо просто понадкушувати... - мало не запищала Цвітана.

- Пожартувала я, - махнула рукою сміючись, - ви мені допоможете з цим добром справитися. Будемо сприймати як винагороду за наші страждання... А на те що не подужаємо - накладемо закляття стазису, щоб не зіпсувалося.

- О, дивіться! - тицьнула пальцем у якусь приклеїну писульку на коробці. - Тут пише, щоб не зіпсувався продукт не відмикати лоток, він уже під стазисом, а відкриття автоматично знімає закляття збереження продукту.

- От і молодець, той що прислав усе це добро, - потерла долоні Цвітанка, - нам не потрібно буде витрачати свої сили. Усе вже передбачено. Так, з чого будемо розпочинати наш бенкет?