11. Штрафні кола

Та що ж мені так щастить на тих лускатих чудовиськ?

Як не один обдаровує птахами, та називається нареченим. Щоб йому зараз гикнулося.

Так ще одного не легка годинонька принесла, з гидкими намірами та пропозиціями. Цей то точно лускате чудовисько, навідміну від першого.

Еххх, не хотіла я підсмажувати нікого в першому семестрі, псуючи свою, поки що ідеальну, репутацію. Спокійно вчилася. Нікого не чіпала.

Один недогляд - інцидент з лускатим нареченим. Його після того обіду, вдавалося уникати. В їдальню пробиралися мов злодії, так щоб не траплятися трійці драконів на очі. Їли швидко, як ніколи раніше, без теревень та ласуванням десертів.

На які незбагненні жертви йшли. Це ж більше тижня без солодкого... Я зла непомірно ходила і так, а тут ще всякі... непорозуміння набридають.

Сьогодні пощастило, лускаті знову на якійсь практиці зі своєю групою пропадають. Дівчата розвідали та мені розповіли, я ж принципово не цікавилася хто він такий і чим зайнятий.

Тож у мене був тимчасовий спокій, ніхто не надокучав, бо на очі не траплявся. Хоча, ми пізно дізналися, вже після обіду. А отже ще один день без десерту.

Могли ж поласувати. Здається до мене вже немає такого інтересу в адептів, як був відразу.

Уххх... краще не зачіпайте мене... Пробачаю лише викладачам, вони вище за рангом - не маємо права забувати ієрархію. Все ж таки від них залежить з якими дипломами підемо з академії.

А тут нахабна морда намалювалася нізвідки. Посеред пари вигулькнули, наче стадо баранів...

Ой, знову вибачення приношу, у мене язик наче помело, буває і грубощі проскакують.

От що робиться з культурною дівчиною через дефіцит глюкози. Аяяй, неподобство...

Група драконів до нас приєдналася, я хотіла сказати. Звідки тільки вони взялися, ті дракони, на полігоні? Так щей пригоди на свою голову шукати почав, один ідивід, а може і на хвіст. Ящери ж мають хвіст?

Бідося. Мені завчасно його шкода стало. Але в той же час цікаво, я ще ніколи не підсмажувала драконячі хвости.

Гарний досвід має бути. У мене руки аж засвербіли.

У своїй школі я по праву мала ім'я "Вогняна бестія". Не одному недолугому жартівнику зад... вибачаюсь, м'яке місце підсмажити встигла. Можливо саме тому і не мала хлопця.

Хто наважиться до навіженої вогняної відьми залицятися?

Вірно, тільки несповна розуму особа, але таких не знайшлося в нашій школі. А тут вже другий екземпляр з'явився.

Та я на розхват. Враховуючи, що безпроглядно за книжками і конспектами сиджу, світу білого не бачу. То це прогрес для мене.

- Я ще один раз повторюю - зійди з дороги, не до тебе і так настрій паршивий, - а у кого був би гарний, після двадцяти невдалих спроб здати норматив зі стрибків у довжину з розбігу так щей у пісок?

- Ухх, я аж тремчу, так боюся, - передразнює мене нахабна, а з дороги не сходить.

 - Ну як знаєш, я попереджала...

Зло блиснувши очима, вже налаштувалася створити контур "вогняного півня", мені хвіст подобався найбільше. Батько, військовий офіцер-вогневик, вимуштрував мене добряче з бойовими контурами.

Нахабна морда певно відчув щось недобре, бо сіпнувся було в сторону. Я мала останню надію на мирне врегулювання конфлікту. Але вона з тріском провалилася - передумав відступати, встояв на місці.

Ну та й гаразд. Твоє право. Ти свій вибір зробив. Далі діло за мною.

Довго не думаючи сплела хвоста "вогняного півня" і запустила по колу. Чому так? А хай займе своє почесне місце хвостик.

Люблю коли нахабна усмішка переростає у перелякане здивування. От цього разу сталося саме так, як і завжди. Отримав "півник" свого "хвостика", ще довго не захоче красуватися.

А як він верещав... Ох, та це чаріна музика для моїх вух. Правда трохи позакладало - голосистий попався цього разу "півник".

На його вереск збіглися усі хто був на полігоні. Викладачі швидко погасили хвоста, от не дозволили вдосталь видовищем насолодитися, та відправили постраждалого до лазарету. Правда спочатку довелося зловити, щоб мати змогу погасити, палаючого красеня.

Я ж попереджала, а він неборака не послухав мудрої поради. От здивується дізнавшись що він без опіків та поранень...

- Адептко Вогник!!! - репетувала наша професорка Рак, так це моє прізвище, знаю що цікаве і повністю мені підходить, - що за самовільне використання бойової магії?

- Та нічого з ним страшного не станеться... - відмахнулася недбало.

- Не станеться? Та, ви, у своєму розумі? - багровіла від люті професорка Рак. - Та у нього вся дупа палала!

Свій лемент вона приправила яскравою жестикуляцією.

- Професорко Рак, спокійніше, - вже другий професор вклинився, з ним я ще не знайома, - адепт отримав по заслузі, давно пора було йому трохи гонор збавити...

- Ви зовсім подуріли? - невгамовувалася професорка Рак. - Адепт з опіками в лазареті!

- Та немає там у нього жодних опіків, - знову спробувала вклинитися, цього разу мене почули.

- Як це? Я ж сама гасила те полум'я... Це ж "вогняний півень"... - ошелешено бренькнула професорка Рак.

- А так от - нема, - розвела я руками, - я що на дурепу схожа? Калічити людей не в моїх принципах. Там у контурі задіяна добряча частка ілюзії, відповідно бойова частина замінена тією ж ілюзією. А отже відчуття здаються, на перший погляд, доволі реалістичними. Та це тільки так здається, але насправді жодної шкоди, крім ураженого самолюбства...

Дві групи адептів зайшлися дружнім реготом, аж до сліз. Професори також не змогли втримати сміху, змінивши гнів на милість.

Неочікувано біля мене з'явився мій лускатий наречений, мало не злякавши. Звідки тільки вигулькнув?

- Тебе не можна без нагляду полишати... Я тут поспішаю на поміч моїй нареченій, хочу продемонструвати усю свою доблесть, а вона хвости пісмажує... - сміючись сказав так, щоб тільки я почула.

- А що ви тут забули? Звідки взялися? Не пригадую щоб на початку пари ви тут пленталися, - не втримала свою цікавість.