10. Це не легка атлетика, а катування

Не люблю я робити те що у мене не виходить. А особливо коли я відчуваю себе недолугою, через те що не можу виконати здавалося б простих завдань. Тільки ж не усім просто. От наприклад, риба не може лазити по деревах, а от для кота це не є проблемою. Або навпаки заставте кота плавати під водою постійно, як це роблять риба.

Я почуваюся саме так - і не рибою, і не котом в легкій атлетиці, так як у мене майже нічого не виходить з даного напрямку. Отака я вже вродилася.

І прийшло моє особисте покарання - пара з фізичної підготовки. Я б її навіть полюбила, якби не одне але, і воно називається легка атлетика.

Надалі буде легше, адже підуть інші напрямки цього предмета. Але ще до того часу потрібно дожити, та витерпіти причіпки нашої викладачки професори Рак. А вона, як на зло, не пропускає жодного моменту, щоб мене вкусити.

Це якесь збочене задоволення вона отримує від таких тлумаків у мій бік?

Невідомо. Та всеодно це не змінює того факту предирання до мене.

Ну чому саме я? Адже схожі результати не тільки у мене. У Христини та Цвітани не краща ситуація, але вигрібаю я за трьох. У прямому значенні цього слова.

І знову моя вогняна зовнішність зіграла зі мною злий жарт. Професорка Рак бачить лише мої промахи, адже я найпомітніша на загальному тлі, а інші зливаються їй у загальну масу.

Сьогоднішня пара не відрізнялася гарним настроєм для мене. Я уже на підході до спортивного комплексу себе морально готувала до важкого випробування.

Одне в радість - ця пара остання на сьогодні. Залишилося пережити її та з легким серцем іти відпочивати.

- Ти не гальмуй перед тим як стрибнути! Набирай розбіг! Відштовхуйся! Не з'їсть тебе пісок! - знову скубала мене професорка Рак.

Незнаю може вона таким чином намагалася мене підбурити до кращих результатів? Чи що там за благі наміри у неї в голові?

Але виходило не дуже. Я тільки більше наїжувалася, більше схожою ставала на дикобраза у позиції захисту. А мої результати залишалися на тому ж рівні - ніякому.

- Гаразд, іди, горе ти моє... - скрушно похитала головою моя мучителька. - Давайте два кола по полігону в середньому темпі! Це не змагання! Падати від перенавантаження не варто! Погнали!

Крос - моє спасіння. Це єдине, що у мене добре виходить з легкої атлетики. І хто ж це придумав цю назву? Це не легка атлетика, а катування справжнісіньке.

Пробігаючи перше коло, почула доволі неприємний свист. Підсвідомо відчула відразу до того хто свистів. Намагалася не звертати уваги, продовжила свій біг. Чула що дівчата одногрупниці також не були у захваті.

Уже на другому колі побачила джерело звуку - група хлопців драконів третього курсу. Раніше їх не було на полігоні під час нашої пари.

І не дивно, адже вони були на гірському полігоні, відпрацьовували польоти та ще свої особливості. Так вже практикується в нашій академії. Ми також зможемо потрапити туди, але пізніше, ще мало у нас досвіду для подібних випробувань.

Тепер доведеться ділити місце з ними. Добре що вони не припхалися раніше і не бачили мого повного фіаско. Було б ще болючіше вислуховувати насмішки у свій бік. Могла й не стриматися та натвороти справ.

Один нахаба дракон облизувався на наших дівчат.

Хлопців у нас в групі не багато, тому не за всіх можуть встигнути заступитися. Та це якщо ще вони захочуть заступитися, в їхні обов'язки подібна практика не входить. Тут також усе залежить від ситуації та особистих якостей.

Я не звикла розраховувати на когось, тому і захищаю себе, при потребі, сама. Ще у мене є вірні подруги. Ми стоїмо горою одна за одну.

Та зараз мої "гори" пленталися десь у хвості навідміну від мене. І якого милого мене так понесло вперед? Ні щоб триматися загальної групи, так захотілося швидкості. От на тобі - отримуй винагороду, насолоджуйся.

- Ох, яка руденька! - у нього і голос не надто приємний, хоча на вроду доволі симпатичний, але не варто забувати, що усі дракони не погані на вроду, що не заперечує факт гнилого нутра. - Кицюню, можливо приділиш мені увагу ввечері?

Прилаштувався бігти поруч.

Та що йому біля мене медом намазано? Біжу собі спокійно, не чіпаю нікого, навіть не дивлюся по сторонах. Прилип, як кізяк до взуття.

- Кицю, ну ж бо, я буваю дуже ніжним, ніхто ще не жалівся, - перегородив мені шлях, та гиденько всміхнувся підморгнувши.

Мені від цього нахабства довелося зупинитися. А його друзяки розреготалися підбурюючи мене до дій. Та я пам'ятаю що ми на парі, а тому не можна кривдити блаженних на очах викладачів.

Спробувала обійти кізяк, щоб не забруднитися. Але де там. Перешкода не здавалася. Зі мною синхронно рушив.

От причепа!

Блиснула своїми очиськами недобрими на нього. Щоб зрозумів - потрібно забиратися з дороги, і чим швидше тим краще для його шкірки драконячої.

Взагалі я мила та хороша, але саме зараз - погана та зла. Гррр...

Та екземпляр виявився тугенький на здогадливість та інстинкт самозбереження у нього підкульгував. Стояв і скалився задоволений своїм нахабством.

- То що? До мене, чи до тебе підемо? - гиготів без п'яти хвилин покалічений гівнюк, якщо не фізично, то морально так точно.

- В лазарет тобі дорога буде сьогодні, якщо не зійдеш з дороги, - гиркнула на нього.

І де тільки носить викладачів, коли вони так потрібні? Щоб адепти один одного не задирали.

Огледілася. А викладачів не видно за перешкодою.

І чому я раніше не допетрала, що не даремно цей цирк саме тут влаштували. Слушну нагоду вибрав, щоб перегородити мені шлях. Ми не бачимо викладачів, і вони нас також не бачать.

- Яка ти пристрасна - вогняна красуня, - вдоволено обізвався непотрібний залицяльник. - Я знайду куди направити твою пристрасть.

От гівнюк! Це ж він натякає на мою провальну помсту в їдальні, коли я вискочила на руки одному лускатому...

Краще не зли мене...