8. Ти куди, я тільки...

Якщо я думала відлякати лускатика маленькою каверзою, то сильно помилялася. Він не з боязкого десятка. Так просто не відступиться. І цей факт підтвердили наступний тиждень.

На наступний день нас знову спіткала невдача - ми дещо пізніше прибули до їдальні. Всьому виною розподіл до факультативів.

От не можна було раніше сповістити? Потрібно саме за п'ять хвилин до завершення пари робити оголошення. Не інакше, як знущання з адептів.

Знову ж доки достоялися в черзі уже і місць вільних було не надто багато. А лускатики так і виблискували задоволеними писками та припрошували приєднатися до них.

Вибір, одначе, був невеликий, або підвіконня не зручне та тулитися там, не отримавши жодного задоволення від поглинання їжі. Що волокло за собою паскудний настрій до кінця дня.

Або ж сісти до нахабних драконів - поїсти з комфортом, але дуже швидко дати драла, щоб уникнути подальшого їхнього розпитування. У цьому випадку, якщо усе піде за планом, настрій буде не настільки паскудним, як у першому варіанті.

Діватися нікуди. Примостили свої скромні персони біля задоволених, нахабних писків, що світилися не гірше сонця на ясному небі. Очі починало сліпити.

Хоча б одну хмаринку на те небо безкрайнє... Впринципі можна і підмалювати хмаринку... або навіть кілька, для кращого ефекту. Але не хочеться лишній раз провокувати. І так, як по канату ходжу.

Поспішала з'їсти свій обід, так що мало не вдавилася. Подруги від мене не відставали. Яке щастя, що вони проявили солідарність зі мною, підтримали у нелегкій годині. А наші сусіди за столом мало до рота нам не заглядали. Такі погляди прискіпливі у них.

От що люди? Навіть поїсти не можемо через них нормально. Хоча ж вони й не люди - перевертні, он в яких здорових ящірок перевтілюються.

Хоч як ми не поспішали, але десерт це святе. На таке нехитре задоволення просто необхідно витратити час.

І хто б міг подумати! Що трапиться знову катастрофа.

Це лускате чудовисько знову мене пограбувало!

Посеред білого дня! Жах, що робиться!

У академічній їдальні! Де повно свідків, тобто адептів.

Відібрав у відьми пів тістечка!

Та де таке нахабство бачено?

Я від шоку зубами тільки поскреготала. Добре ще, що засобу жування, себто зубів, не скришила і не зламала. Чим би після того жувала? А опісля ще й лікувати прийшлося б...

Одні незручності приносить мені той наречений лускатий. Ну за що мені таке покарання!

І цього разу мусила поступитися. Не хотіла привертати до себе лишню увагу. І так на нас почали скоса погляди кидати - другий день підряд обідаємо за одним столом. Неподобство.

Залишила тістечко, мій же ти скарбе, на поталу дракону. Дівчат під руки. І вперед на пари.

Ще щастило, що тільки з обідами подібні конфузи траплялися. На сніданок ми приходили одними з перших, то ж доки дракони приповзали, ми уже йшли на пари.

З вечерею подібно було до сніданку, з однією змінною - дракони відпрацьовували польоти на ближньому гірському полігоні. Тому-то й з'являлися останніми.

Залишилося знайти спосіб оминати їхнього товариства на обідах. Важкувато буде впоратися. Але ми спробуємо.

Наступні два дні знову повторювалися, як під копірку. Бідні мої солодощі. Усі мої смаколики лускате чудовисько переполовинював. Просто нахабно відбирав. У мене терпець увірвався невдовзі, якщо він і надалі продовжить свої нахабні дії.

Коли і в п'ятницю історія повторилася я не втрималася. Зробила капость. Та так щоб навіть подруги не помітили моїх маніпуляцій. Довше покрутилася біля столу роздачі.

Як ні в чому не бувало, зайняла уже звичне, за цей тиждень, місце коло лускатого нареченого. Він уже не намагався мене розговорити - їв тихенько. Щось своє мав на думці. Адже був у глибокій задумі.

Я уже було, грішним ділом, подумала, що даремно всю капость затіяла. Промайнула навіть шалена думка піти усе та переграти - змінити загатовлений подарунок.

Але як прийшло, так і пішло. Нема чого проявляти слабкість та відступати на півдорозі.

Тістечко підсовувала до себе з обережністю. Мало ще де подарунок пошкоджу та частину собі заберу. Не потрібно мені чужого - це йому приготовано від щирого серця.

Коли вже майже пів тістечка вже було з'їдено - занервувала. Що це з ним? Я не розраховувала і на другу половину. Довелося подати ознаки своєї присутності.

- Христино, у тебе є додатковий матеріал з теорії чаклунства? - від мого голосу лускатий наречений наче прокинувся і мене нарешті уздрів.

- Тобі після пар до кімнати принести, чи сама зайдеш? - Христина підіграла мені, вона швидко второпала, що не просто так я затіяла цю розмову, вона сама у мене той конспект брала.

- Сама зайду візьму...

О! Мій підступ скоро спрацює. Уже тягне свої копитця до тістечка. Не буду розчаровувати - відмовилася, як і в попередні дні, щоб нічого не запідозрив.

Хотіла швидко втекти. Щоб бути на безпечній відстані, коли буря захопить усе навколо. Але мене схопили за руку. Міцна тепла долоня обплела моє зап'ястя.

- Ти куди, я тільки... - та договорити він не зміг...

Якраз у той момент він дожував шматок тістечка, того самого що я спеціально для нього підготувала.

Лускатик побагравів. З очей потекли сльози. І майже перестав дихати...

Невже переборщила зі спеціями? От халепа! Доводити до летального результату я не мала наміру. Хотіла просто трішки провчити.

Не довго думаючи схопила стан із соком та майже залила йому до рота. Та так старанно це робила, що вилізла на нього верхи.

Оххх... Що було далі...

Я очікувала крик, прокльони... Але цього не було...

Я відверто кажучи почала переживати щоб мене не четвертували... Або він не перетворився на дракона посеред їдальні... Настільки його колошматило, аж пара з ніздрів йшла.

Схопив мене своїми лаписьками та притиснув до себе. А на вухо важко прохрипів:

- Біжи... Інакше я за себе не ручаюсь...

У мене аж волосся дибки стало на загривку, а табуни мурах так взагалі оскаженіло тупцяли по тілу.