7. Ти ж дівчина

Мені не доводилося докладати велих зусиль щоб тягнути за собою подруг - вони смиренно тупцяли самі, ні на крок не відстаючи. Позиркувала на мене зацікавлено. Обмінювалися лукавими посмішками між собою.

От, відчуває моє серце, буде допит зі всією можливою, у даному випадку, пристрастю. Не пропустять дівчата такої можливості, не в їхніх правилах усе відпускати без пояснення. А свою подругу вони просто зобов'язані довести до божевілля, якщо та не побажає відразу у всьому зізнатися.

Я ж приховала від дівчат кілька ма-ле-сеньких нюансів. А вони, маю сумнів, вибачать це мені. Ми ж подруги...

Приміром, заклинання біля басейну, тільки я вже навіть сама не знаю що я там наворожила. Мають пробачити таку ж таємницю? Ні? Ну і зрозуміло, що усе пов'язане із тим курйозним випадком. А отже і наявність лускатого нареченого.

От трясця! Оце я влипла! Та подруги мене на шмаття роздеруть!

А якщо усе що наплів дракон правда? Тоді... виходить... що ми істинна пара? І ми одружимося?!

Жах... За що мене так покарали?

От впевнена, що без сприяння однієї діяльної родички не обійшлося. Ну бабця... тримайтеся... Хай но ваша улюблена внучка додому на канікули приїде... Я вам влаштую...

Тільки подумати - істинна пара!

Та ні! Бути такого не може...

- Улю, сонечко, а що це тільки що було? - не втрималася цікава Цвітана.

 - Не розумію про що ти.

Спробувала вдати втрату пам'яті. Або на крайній випадок прикинутися дурепою, з ким не буває.

- Скільки можна сидіти, теревені розводити, - спробувала перевести тему. - Уже все доїли, тож час іти на пари. У нас, між іншим, викладачі і так надто суворі та вимогливі.

Але нажаль на провали в пам'яті я ніколи не скаржилася, навпаки надто багато запам'ятовувала. Інколи такі дрібниці на які інші просто уваги не звертали. Часом допомагає така цікава особливість. Особливо у навчанні. Або ж коли потрібно було з кимось розібратися...

Та і дурепою мене важко назвати. Якщо, звичайно, сама не бажаю здатися недалекою в очах оточуючих. Але зіграти дурепу не так вже і просто, як може здатися відразу. В цій тонкій справі також потрібно проявити винахідливість, щоб не видати свою гру. Перегравати також не варто.

 - Та гаразд, можеш перед іншими прикидатися, але нас ти не проведеш навколо пальця - надто ми добре знаємо один одного, - обрубала Христина усі мої спроби уникнути розкриття. - Тебе з тим драконом щось пов'язує і це факт.

Ще й перегородила мені дорогу склавши руки на грудях. Ну от кілька метрів до аудиторії не дійшли. І пара ще не розпочалася, щоб скинути усе на поспіх та жагу до навчання.

Усе. Мушу щось відповідати. І бажано правду. Інакше мене препарують, наче ту жабу на лабораторному столі. І пощади мені нізвідки чекати.

- Еххх... - видихнула важко збираючись із думками, як то краще подати подругам усю правду. - Діло в тому що... як це краще пояснити... Я мушу зізнатися, він... той дракон...

- Та невже?! - вигукнула Цвітана, схопившись за щоки, та вирячивши ошелешені очистка. - Це той самий... Той самий дракон, що тебе зі стадіону схопив?

- Ееее... Ну так, той... - я вже нічого не розумію.

- Ну тоді все ясно, - махнувши рукою аргументувала Христина, - ви познайомилися після польоту. А я ще думала, чому вони так по-дружньому до нас віднеслися. Він тебе впізнав. І не кинув на призволяще посеред переповненої їдальні - місцем поділився.

- Оххх... Улю, та він закохався в тебе... - завела свою мрійливу пісню Цвітка. - Тепер він буде до тебе залицятися. Квіти подарує... А можливо і на побачення покличе невдовзі.

- Ееее, та я щось не думала про це, - пробелькотала невпевнено.

- Цвітано, ти скрізь романтику бачиш, - остудила мрійливий запал подруги Христина, - вони просто виховані молоді люди, от і допомогли нам у скрутному становищі. Інакше довелося тулитися на підвіконні.

- Ой, у тебе завжди знайдеться тисячу відмовок, навіть помріяти не даси вдосталь, - відмахнулася Цвітана. - Але я одного не можу зрозуміти, що ти вчудили за столом?

І так прискіпливо поглянула на мене. Цей її скануючий погляд - мене аж мурахи табунами не затоптали.

- Ага, чому він поперхнувся? Що вже ти йому наговорила? - дивилися з підозрою на мене уже обидві.

- Та він захотів тістечка... так я і вділила йому, - знайшлася.

Ну майже правду сказала. Не говорити ж мені, що він копирсався у моїй тарілці. Хай думають... що я така щедра душа. Ось!

- Ти і тістечко вділила? Щось не схоже на тебе, - засумнівала Христина.

- Це все нерви після польоту...

Що я мелю? Хто мені повірить?

- Стрес - страшна штука. Дивні речі кояться з людьми після пережитих потрясінь, - о, всі боги неба, мене можна сміливо у актриси записувати.

Хоч би повірили. Я впринципі не збрехала ні слова, трошки перекрутила, трошки не домовила... Але то таке, нічого страшного.

Аби не прийшлося більше відкривати таємниць, посеред коридору академії. Краще підготувати відповідне місце для таких таємниць. Краще без лишніх вух обійтися.

Та і сміливості з рішучістю необхідно набратися...

Я ще не готова до такого потрясіння. Аби самій усе переварити ще у тиші та спокої.

- Наша ж ти добра душа, - обійняла Цвітана ніжно, - а навіщо вперіщила по спині йому?

- Так щоб не подавився... - майже правду сказала, бо ж хотілося протилежного результату.

- Улю, скільки тебе вчити? Ти ж дівчина! - голосом бувалого ментора повчала Цвітана. - Будь трішки ніжніше, мало ребра йому не розтрощила, такий ляпанець знатний вийшов.

- Та що йому станеться, - махнула недбало рукою Христина. - Знайшла чим перейматися. У драконів відмінна регенерація - заживе, як на собаці.

Після цих слів ми знайшлися дружнім реготом. Ну зовсім не аристократичним. Хай вибачать витончені натури.

За що я люблю своїх подруг? Так за те, що з ними ніколи не буває сумно. Завжди підтримають і у всьому.

Якраз і сигнал про початок пари незабарився. Ну що ж потрібно поспішати, щоб не бути після викладача.