66. Бабця звідниця

- Ропухо, що тут забула? - глузування в голосі дідуся Севастьяна так сипалося. - Мало мені жаб за усі ці роки прислала, так ач і сама приперлася.

- Не гарчи, ящірко неотесана! Тільки дітей лякаєш, - не залишалася в боргу моя бабуся, - он уже іклами світиш, що з дня на день повипадають, мав би совість.

- Хто б тут квакав, у самої он уже рудого пасма у волоссі майже не залишилося, хоча шевелюра, як і раніше замість швабри можна брати.

- Ойойой, така цаца. Пузо вже добряче від'їв, небійсь і в дракона твого черевце по долівці волочиться не гірше хвоста.

Ми ці перепалки спостерігали уже добрих півгодини. От що буває, коли старі друзі по академії зустрічаються. Шкода дідусь лише на нашу церемонію приїде, а так би ми ще цікавіше видовище споглядати мали б можливість. Він не зовсім одобрював дружбу моє бабусі з нахабною ящіркою, був час, як бабця розповіла, приревнував її. Було б чого, це також її слова.

Ох і весела у нас сімейка зібралася, від скуки не сконаємо. Чого тільки вартий цілий ставок різноманітних жаб. Це, між іншим, колекція дідуся Севастьяна, яку він зібрав завдяки моїй турботливій бабусі, котра ці самі жаб і присилала йому.

Мої батьки з бабусею приїхали вже на наступний день, як і обіцяв мій лускатий наречений. А до того часу він буквально не відходив від мене задовольняючи усі мої забаганки. Про кота Дракона, взагалі мовчу, він нахабно розлігся зі мною у ліжку, та усе що творилося навколо йому було начхати. Ну хіба що смаколики цікавили.

З весільною церемонією вирішили не затягувати. Як тільки я буду в нормі, так відразу і проведемо. Нічого грандіозного робити не будемо, лише рідні та найближчі друзі. Вважаю це правильним рішенням, адже натовп людей тільки відволікатиме від головного дійства.

Коли ж обмін люб'язностями закінчився, наскільки я зрозуміла, то тимчасово, ми пообідали. Я собою пишалася. Адже йшла на поправку швидко і вже вільно могла сама пересуватися по будинку.

Опісля ж мама з татом і бабусею залишилися зі мною поговорити. Севастьян виявив бажання ближче познайомитися з ними, тож був присутнім у нашій кімнаті.

- А я говорила, що ця книга нашу Улю ще з пелюшок визнала своєю господинею, - бабусю сьогодні не переговориш, невже старий друг настільки її розбурхав?

- Що ти хочеш сказати бабцю? - її слова мене не на жарт зацікавили.

- А те, що тільки у твоїх руках вона найбільш дієва, - менторським тоном вела моя бабуся. - Ти ж знаєш, що не всі знання доступні кожному. От і ця книжечка, - погладила ту ж саму відьомську книгу заклинань, - з норовом. Вона навіть мені не усе показує, а про твоїх маму з татом, так і взагалі ігнорує.

- Мамо, годі нам шпильками сипати за цю норовливицю, - обурився татусь.

- То це ти мені її підсунула тоді? - осяяло мене.

Ну звісно ж! А як інакше я змогла б таку дорогоцінну річ до рук узяти вільно, так щей вільно чаклувати, і навіть не бути спійманою матінкою.

- Я лише з найкращими намірами це робила, скільки вже ходити тобі дівкою нецілованою? - як нівчому не бувало підтвердила хитра бабуся.

- Та цілувалась я! Скільки можна? - рум'янець гостро пік мої щоки, адже я не тільки вже і цілувалася.

Перед моїм лускатиком було соромно і не зручно. Але і нього до мене були дівчата, так що невинні поцілунки мої з іншими хлопцями не рахуються. Та і взагалі, яка різниця на минуле, якщо ми кохаємо один одного і готові усе життя прожити разом. А яке вже це життя буде залежить тільки від нас обох.

- Навіщо ти це зробила бабусю? - мусила це спитати.

- Ви повинні були зустрітися саме так і ніяк інакше, - з впевненістю відповіла бабуся, чим спантеличила усіх.

- Але ж я могла його зустріти і в академії, та що там могла, я обов'язково з ним зустрілася б в академії.

- Тоді... було б вже надто пізно, його обплутали б чарами зваблення, - з гіркотою в голосі пояснювала бабуся, - а на такий розклад я тебе не бажала прирікати, та і його також. Тому і мусила втрутитися. Мене вело видіння, а ним важко протистояти. Ти ж і сама це знаєш, Улю.

- Це усе твій дар передбачення? Я також зможу бачити більше в майбутньому? - вхопилася за ниточку, котру не так легко було вивудити з бабусі.

- Так, дитино, зможеш, але краще живи сьогоденням - воно неповторне. І творити своє життя незалежно від побаченого. Життя надто коротке, щоб його марнувати на дріб'язок. Не надто захоплюйся видіннями, твоя сила у іншому.