2. Дівочі мрії

Повернулася до своєї групи, як ні в чому не бувало. Та дівчата, ніби й не помітили моєї відсутності. Такі вони були зачаровані драконами, що тільки й мови було про дивовижне драконяче шоу.

Хлопці нашої групи, із заздрістю до драконів та обуренням, щодо такої несправедливості, поглядали на оповідачок. Відьмаки самі були не проти, щоб про них говорили так натхненно. Але доводилося слухати про лускатих ящірок.

Дівчата ж воліли не помічати тих поглядів. Вони знову і знову пригадували та переповідали дрібниці, котрі всі і так бачили, але це нікого не зупиняло. Тому при кожній нагоді, потрібно чи ні, дівчата мрійно зітхали.

Мені вистачило одного погляду на них, як відзначила - все пропали дівчата. Затягло їх в трясовину під назвою - закоханість. І байдуже, що у половини вже є залицяльники, до яких вони, доречі, небайдужі. Серед них є і заручені.

Як на мене, непотрібний поспіх. Якщо вже у них таке велике кохання, то і заручатися не обов'язково відразу, можна і зачекати, та дозволити спокійно навчатися. А так, щось збреде в голову коханому, ще зажадає покинути академію. А може ще й запропонує сидіти їй вдома, прикриваючись турботою за наречену...

Ех, напевно я надто волелюбна відьмочка, тому як одногрупниці не розділяють мої погляди. Але зараз всі думки дівчат зайняті зовсім не їхніми залицяльниками чи коханими. Настільки зворушило шоу драконів, таких вразливих відьмочок. Якщо точніше, зачепило їхні мрійні дівочі натури.

Одна я була схвильована не через захоплення перед величними драконами. Але дівчата все моє збентеження списали на дивовижний політ у лапах одного з лускатиків. До цієї оказії також приділили багато уваги.

Як виявилося, я єдина з нашої групи чародійок потрапила в таку оказію. Оце пощастило, так пощастило. Якщо що, і не сильно-то й хотілося. І нікого не просила - сам припхався, та в лапи свої загребущі схопив. Гад лускатий.

- Ох, Улю, як же тобі пощастило, такий дракон тебе вподобав. Я ж так хотіла, щоб мене вподобав такий красень... - замріяно простягла Цвітана.

- Ти ж його тільки в подобі звіра і бачила, звідки така впевненість, що він красень, можливо насправді страхопуд ще той, - не втрималася, щоб не вколоти подругу.

- Ой, ти як завжди вся така скептично налаштована, - тільки і махнула рукою на мій випад подруга, - бачила я тих драконів, усі як на підбір вродливі, куди нашим відьмакам до них.

- Ну не кажи, а як же твій майстер зіллєваріння? - лукаво уточнила.

Навмисне так згадала її останнє захоплення. Після моїх слів дівчина зашарілася. Все ж таки, не зовсім розум втратила спостерігаючи польоти драконів. Можливо ще не все втрачено.

- Дівчата, досить вам вже сперечатися, - втрутилася Христина, - так вони красені, але ж ніхто не говорить, що ми будемо на них кидатися при першій можливості.

- Ти, як завжди голос розуму серед нас, не те що Уля, - я тільки пирхнула на зауваження Цвітани, - вона навіть помріяти не дозволяє вдосталь.

Ми завжди втрьох із самого дитинства, тож і в академію пішли разом навчатися. А коли потрапили в одну групу, то неймовірно зраділи. І кімнати в гуртожитку у нас по сусідству. Так що наша трійця і тут нероздільна.

Цвітана - найбільша мрійниця. Вона постійно виявляє найбурхливіше свої емоції, та скрізь шукає казку.

Христина ж у нас - голос розуму. Дівчина завжди все зважує та реально оцінює ситуацію.

Правда, інколи надто невтішні висновки робіть, чим може загнати у смуток мрійницю Цвітану, але не надовго. Надто вже невгамовна любителька казок швидко відходить.

Хоча, Христина також любить політати у хмарах під назвою мрії. Остання її закоханість вилилася градом сліз. Довго довелося заспокоювати.

Ох тоді ми відірвалися із помстою для того недоумка, що зважився посміятися з наївності дівчини... Довго він ходив із зеленою пикою.

Ми звичайно теж отримали від батьків, але свій прокльон не зняли, а інші не наважилися. Адже могли отримати рикошет і ходити на пару зеленопикими.

Навіть голос розуму може втрапити у тенета закоханості та мрій. Еххх, несправедливо...

Я ж, а що я? У казки не вірю, реалісткою також не назвусь, надто багато протиріч намішано у мені. Часто можу кинути саркастичні шпильки... Шкідлива відьмочка я, хлопців приваблюю вродою, а своїм характером, напевно, відлякую.

Тому що залицятися розпочинають до мене, мабуть спокусившись на мою яскравість, але потім віддають перевагу менш шкідливим подругам. Ні, подруги у мене красуні, ви не подумайте, тільки я руда та зеленоока відьма, а вони русявки синьоокі. Їхня зовнішність звичніша, не відразу впадає в очі, як моя вогняна.

Так що я можу також підпасти під чари мрій. Усі ми дівчата інколи впадеємо у світ фантазій...

За суперечками та жартиками дісталися їдальні. Їсти хочеться, жах. Це все наслідки стресу, після польоту та нових відкриттів.

- Ого, а хіба адептів було так багато? Щось не пригадую раніше такого натовпу. 

Розгубилася побачивши такий натовп в академічній їдальні. Та тут їх стільки, що не протиснутися до столу роздачі їжі, а я готова цілу корову зараз з'їсти. Погано на мене діє зустріч з драконами, он вже ненажерою стати можу. Ще де розтовстію, тіпун мені на язик.

- Ти не знаєш? - в один голос спитали подруги.

- А що я повинна знати? - справді не розумію, що їх так здивувало.

- Так, старші курси, розпочинаючи з третього, перші два тижні навчання були у горах на практиці, - розповідала обізнана Христина.

- Яка може бути практика на початку навчального року? Дурість якась, - так, я все піддаю сумніву, навіть якщо це стосується навчальних планів, що поробиш - шкідлива натура така моя.

- Улю, професорам видніше, - махнула на моє обурення Цвітана, - ти невиправна.

- Вони пригадували вивченні теми, перед тим як приступити до нового матеріалу, та й це нововведення нового ректора, тільки цьогоріч практикували, - як нерозумному дитяті пояснювала Христина, - а дракони відточували ще й польоти.