50. Херувимчик з фонтану

Вмощуємо на законне місце нашу облюбовану вазу. Нікого не чіпаємо. Ну майже нікого. Білки, котрих ми переполохали на сусідній сосні не рахуються.

Лускатий наречений ніяк не міг вгамуватися - усю зворотню дорогу до місця, звідки ми взяли вазу, проводив мені полоскання моїх мізків. Йому усе було не так.

І йшла я криво по рівній стежці, хіба моя вина в тому що мене заносило, то вліво, то вправо. А може, то стежка не така вже і рівна, як йому здається?

Садова ваза його бісила, надто важко однією рукою таку гаргару було утримувати. Особливо відбірною лайка ставала, коли потрібно було підхоплювати мене під руку, щоб своюоблицівку не пошкодила об таку сяйливу крихту на стежині. І звідки тільки вони ту крихту сюди привезли?

Усі летючі ящірки! Що зі мною сьогодні не так? Ще дурницями такими голову я не забивала, особливо перебуваючи лицем в кількох сантиметрах від тієї ж сяйливої крихти.

Так от, нарешті допленталися до потрібної місцини. Майже вмостили ту садову вазу на її місце. І тут голос. Такий вкрадливий та виважено спокійний, але не менш страшний, і чомусь знайомий.

Чи то все таким страшним здалося, через те що ми займалися не зовсім і правомірними діями. Ох, і смішно, і грішно.

- А що це ви, пане та пані адепти, тут таке робите?

Я від переляку аж гикнула та гепнулася на тому ж місці на свою дупцю багатостраждальну. Лускатик не кинув у біді - за шкірку, як шкідливе кошеня, підвів на ніжки та до тієї ж вази притулив, щоб знову не гепнулася.

Яка ж корисна річ ця садова ваза!

- Доброго вам здоров'я, пане ректоре! - відгукнувся Севастьян обертаючись. - І вам, пане декане!

О! Так їх тут двоє? Це ж треба таке везіння мати. Щей гигоче декан стоїть.

- І вам не хворіти! Але все ж таки, я хотів дізнатися, що тут відбувається? - ректор намагався делікатно розібратися з обставинами, що довелося споглядати.

- Розумієте, тут така справа...- почав вигадувати на ходу Лускатик, - нам здалося, що ваза трішки кривенько стоїть. От і вирішили її підправити, а то мало що може статися.

- А ось у чому справа! - з розумінням справи видав ректор, а поряд нього декан факультету польотів ледве регіт стримував. - А я вже грішним ділом подумав, що ви зібралися цю бетону! вазу до себе в кімнату у гуртожитку прилаштувати. Ну там квіточки саджати. Чи що ще? Можливо замість акваріума використати і рибок розводити?

- Ох яка чудова думка! І чому я не здогадалася раніше? - вирвалося у мене мимоволі, які ж чудові думки у такій світлій голові.

Після такого мого вигуку відчула як лускатик тицьнув спочатку мене попід ребра, від чого я неголосно пискнула. А опісля своїми лаписьками, як притиснув до себе, усе повітря з легень вилетіло в один момент.

Уххх, руки загребущі! Нащо ж так сильно? Чи він вже передумав одружуватися зі мною, мовляв навіщо йому така "пречудова" дружина?

Ще хотілося висловитися йому по цьому питанню, але після того, як він шикнув на мене.

- Уля, мізки увімкни нарешті, ти хоч розуміння маєш хто перед нами?

У мене відпало бажання розбиратися тут і зараз. Усе ж таки інстинкт самозбереження почав волати: "Прикрий пащеку, навіжена, помовчи!"

Ну гаразд, розібратися з лускатим нареченим я завжди встигну, а перед керівництвом академії і так вже достатньо осоромилася.

Та на мій подив, ректор розплився у добродушній посмішці і його обличчя набуло більш привітного виразу. А від наступних слів я взагалі випала в осад.

- Пам'ятаю, на ваш перший день студента, пане Севастьяне, ви зі своїми друзями, бравою трійцею, херувимчика з фонтану поцупили. Ми тоді два дні його шукали...

На цей раз декан уже не стримав свого реготу, бідолаха аж почервонів від емоцій, що його переповнювали. Ректор же в свою чергу лише добродушно поплескав його по плечах.

- Ходімо, Оресте, хай адепти розважаються. Кожен рік одна і та ж історія. Свої подвиги пригадай. За тобою також грішків не мало водилося.

- Гаразд, гаразд, пам'ять у мене гарна не варто згадати, - примирливо підняв руки вгору.

Коли вже ми залишилися самі, і до мене дійшов увесь сенс сказаного, мене розібрало від скаженого реготу.

- Пффф, ха-ха-ха... Херувимчика з фонтану... На кий грець він вам знадобився?

- Краще не питай...

- Ох, і тягне тебе, як не в басейн, так у фотан...