22. Чуже просо

Після зізнання подругам, було б дивно не підійти та не подякувати хлопцям. Якими б ми не були шкідливими відьмами, але вдячними уміємо бути.

Якось саме собою закрутилося, що спільні обіди увійшли нам у щоденну звичку. Я вже не сіпалася на кожному кроці. Не дивувалася, коли до мене підходив мій лускатий наречений, просто перекинутися кількома словами, десь у коридорі академії.

Усе поступово перетікало у русло звичайних повсякденних зустрічей, без яких відчувалася пустка на душі. Адже інколи дракони пропускали відвідування їдальні, коли у них траплялися випадки з посиленою практикою. У такі дні у мене настрій стрімко падав до позначки нуль.

Сама не зчулася, як прикипіла до такого вже звичного мені темноокого дракона. Час від часу шукала поглядом його, таку милу оку, постать у потоці адептів.

Нахабна морда, або "підсмажений серцеїд", як ми прозвали між собою небораку, що потикнувся невдало до мене, більше не докучав мені. Хоча перші дні після інциденту блимав на мене невдоволеними баньками, що дещо припухли та змінили колір на не то синій, не то фіолетовий.

Мене його вигляд дещо збентежив. Тому перепитала у хлопців.

- А що це сталося з "підсмаженим"? Здавалося відправлявся з нормальною фізіономією до лазарету.

- Так цей во... по дорозі до гуртожитку трішки спотикнувся та напоровся на перешкоду, - почухав потилицю Теодор.

А по задоволеному писку Севастьяна, зрозуміла чиїми стараннями було організовано "спотикання". А за збитими кісточками, що не встигли до кінця загоїтися, було зрозуміло на яку "перешкоду" напоровся неборака.

- Ех, буває ж таке в житті, що не щастить масштабно, - вирішила вставити свою філософську ремарку Христина, - от поткнешся до чужого проса, то й по макітрі отримаєш неодмінно...

Хлопці у відповідь погиготіли вдоволено, а ми не втрималися від усмішки. Усі прекрасно знали про яке таке "просо" йшла мова, і що може бути наслідками нахабства.

Неодноразово ловила на собі не надто приємний погляд третьокусниць по прізвиську "Ворони". Щей моськи свої кривили, наче лимонів по кілограму кожна з'їли без цукру.

От що я їм встигла такого-то зробити?

Ніц не допетраю. Взагалі з цими красунями раніше жодного разу не перетиналися.

Я б ще довго кумекала над причиною невдоволення "Ворон", але розв'язання задачі саме мене наздогнало.

Одного дня, з тих що був без зустрічі з лускатим нареченим на обіді, перегородила мені дорогу одна з тих "Ворон".

Щей обрала момент, коли я опинилася одна в коридорі. Злісним поглядом не добрим блиснула на мене. Залякати намагалася більш ніж упевненна. Може я б і злякалася, але сама не надто добра була у той день.

Та й не з лякливого десятка я буду, сама у неї вичікувально втупилася. Вона до мене підійшла, от нехай і пояснює своє невдоволення.

- Знай своє місце, вишкребок, - плювалася отрутою не Ворона, а справжня Зміюка. - І не путайся під ногами. Він мій. Ясно?

Скинула гордовито голову та чогось чекає. От тільки мені геть до клепки не доходить про вона цвірінькає.

Ох дарма ти мене зачепила сьогодні. Ох дарма...

Вирішила брати впертістю та своїм нахабством відповісти на специфічне привітання. Нема чого мене драконити, коли я і так зла й не добра.

Ач, знайшлася тут мені - принцеса.

Можливо ще у ніжки їй вклонитися? Та ще й ручки поцілувати? Так би мовити, визнати царське поріддя.

Ну начувайся. Своєю отрутою бризкаєшся, мене напоїти бажаєш, так я ж і у відповідь можу плюнути.

- Хто твій? Песик? - з'язвила у відповідь, не на ту напала, стерво. - Той що біля академії вертається? Так забери та приведи його до ладу. Нема чого бідних тваринок ображати, тільки тому що ти пришелепкувата.

- Паскуда ти така! - захлинулася обуренням моя опонентка, явно не очікувала протесту з моєї сторони. - Та як ти смієш до мене свого брудного рота відкривати?

- Як, як? Цілком звичайно, - знизала плечима потішаючись з розпашілої від злості фізіономії, - як усі нормальні люди. Та і рот свій чищу кожного дня, так що він у мене чистесенький.

- Багато пащикуєш, та таким нахабам, як ти, прилетить, - тицьнула пальцем мені у груди, я ж того пальця оманливої ніжно відвела, нема чого у мене тицяти. - Повторюю ще раз - дракон мій! А з тобою, дівчинко, він пограється та викине на той смітник, де й підібрав.

- Хм, по собі судиш? - от тепер допетрала, що їй очі муляло.

- Пораду корисну даю, - усміхнулася отруйно стерво, - щоб опісля зльозами не вдавилася.

- Вельми вдячна за пораду, але здатна і своєю головою мислити, - не менш привітно усміхнулася у відповідь.

- Як знаєш, я попередила...

І розвернувшись на підборах пошкандибала підстреленою ланню від мене. На який грець, так стегнами виляти? Це ж можна суглоби ніг порозгойдувати.

- Що ця курка хотіла від тебе? - занепокоєно спитала Христина.

Я розгублено кліпнула. Настільки була зосереджена на злісній відьмі, що і не вгледіла коли подруги до мене підійшли.

- Отруту свою розбрискувала, - задумливо промовила, - ще одна нахаба на чуже просо мітить.

- Так ми їм можемо дохідливо усе роз'яснити, - хмикнула під боком Цвітана.

- Моє ж ти золото, квіточко, - стрільнула очима на подругу вдячно, - куди ж я без вас, звичайно, що розвагою поділюся.

- Ще б пак! Ми завжди в ділі, - підтримала пропозицію Христина.

Очима провели трійцю третьокусниць, що на останок зміряли нас зневажливими поглядами та продифеліювали до своєї аудиторії.

От же ж, кодло зміїне.

Тільки не врахували дівчата, що ми також далеко не милі кошенята.