51. Де я? Хто я? Як болить голова...

Ох і ранок...

Мамцю рідна...

Де я?

Хто я?

Як болить голова...

Себе згадати не потребувало значних зусиль. Все ж таки, на амнезію не страждаю. І це неймовірно радує.

Перейдемо до першого пункту. Де я?

Я лежу. На чомусь м'якому та комфортному. Отже, на ліжку. Висновок - допленталася. Тільки питання - куди. Отут варто задіяти зір.

Очі відмовляються розгулятися. Тіло наче ватяне та м'язи раз по раз прострілює, таке враження, що я вчора каменюки здоровезні тягала. Або мною гамселили когось. Ох... згадала, я ж нормально то і не ходила, ноги запліталися. Виходить, тіло болить від моїх падінь.

Краще забудьте про мене сьогодні люди. Я нагадаю сама собі шмату, таку подерту, потріпану часом, якою промили пів академії, десь разів так три.

І хто, до усіх летючих ящірок, поклав мені у ліжко грілку на усе тіло. Де тільки таке диво обігріву віднайшли? Моторчик, чи що це таке, муркоче, наче ж котів не існує таких здоровенних.

Ще й придавило чимось, дихати важко час від часу, взалежності яке положення прийняти.

Спробувала вилізти з не надто комфортного становища. Задихнутися бажання не було.

І тут... грілка завовтузилася!

Воно що ... живе?

У мене волосся на голові дибки стало. Мамцю! Та де ж я? І хто це біля мене? Очі самі собою розтулилися. Таки так я не у своїй кімнаті у гуртожитку.

- Скільки можна вовтузитися? Поспи ще бодай трохи... - буркнула мені у волосся "грілка" і притислася до мене щільніше.

А мені від серця відлягло - це ж Севастьян. Навіть дихати легше стало. Чи то можливо комфортніше вляглися.

Що правда, було дивно прокинутися в обіймах лускатого нареченого. Якщо ж ще враховувати, що у мене раніше подібного не траплялося, так узагалі бентежно стало.

- Ти чого там притихла і вуха нашорошила? Що ще надумала творити? - спросоння бурмотів лускатик лоскочучи своїм диханням.

У мене мимоволі табуни мурах, навіжені, по тілу поскакали від того дихання. То це цей драконисько муркотів. Чи то можливо це було хропіння. Ай, грець з тим муркотінням, пізніше розберуся.

На даний момент мене тривожила річ, що спиралася мені... гм... туди куди не гоже. І цим самим викликала у мені раніше не знані відчуття. Дивні та бентежні.

Недовго думаючи, а можливо і взагалі у мене мозок на той момент відмовлявся працювати, хто зна. Я з просоння вирішила озвучити делікатну проблемку.

- Тут щось заважає, я зараз приберу...

- Гм, що ще тобі може заважати, - явно не розумів до чого я веду лускатик сонно муркочучи біля мого вуха.

Ну хоча б не одна я тугенька спросоння. Дракони також не відрізняються гостротою розуму відразу після сну.

Найпростіший спосіб це прибрати руками річ що заважає. Отакий висновок у мене визрів.

Лускатик же запідозрив щось недобре, стрепенувся та хотів зупинити мене.

- Стій! Не варто... Умммаххх...

Простогнав і вперся головою мені у волосся важко дихаючи, варто було мені запустити руку між нами і вигнувшись вхопила ту "річ", що заважала спокійно спати.

Дивно. А чому я не можу це прибрати? Кілька разів смикнула, але "річ" наче більша стала. Тут щось не те. Якась затуманена думка блукала у моїй сонній голові, але не могла скластися у виразну.

Тим часом із Севатьяном коїлося щось дивне і мені не зрозуміле. Він мало не задихався, щось намагався сказати, але за його гарячим шепотом у мене в самої дах мало не їхав. Я і сама мало не задихалася від відчуттів, що на мене на котилися.

У якийсь момент він здригнувся притискачись сильніше до мене. Все ще обпалюючи своїм гарячим диханням делікатно прибрав мою руку. Я ж ошелешено лежала не розуміючи, що в біса тільки що трапилося.

- Я звичайно вдячний... за приємне пробудження, але надалі... гм, не варто прибирати... невід'ємну частину мене, - прошепотів цей гад лускатий мені на вушко явно задоволеним тоном.

Я ж не витримала і різко вивернулася опинившись уже лежати обличчям до обличчя. Скільки ж було обожнювання і жаги у тих очах навпроти.

Севастьяну напевно те й потрібно було, тому що він вп'явся пристрасним поцілунком в мої вуста. Я теж не змогла відмовити собі у такому солодкому задоволенні та відповіла не менш пристрасно.

Опам'яталася лише коли гарячі пальці нишпорили у мене під одягом. Притихла. Севастьян відчув зміни та без жодних заперечень зупинився. Тепер просто лагідно погладжував з теплотою у погляді.

Я ж дивилася на нього із мовчазним запитанням в очах. Він все ж пояснить, що тут сталося, чи мені самій придумати?

Через якусь мить він весело пирхнув. Весело я бачу йому.

- Яка ж ти ще дитина.

- Що? І зовсім я не дитина!

Обурення накрило з головою. З пересердя двинула йому між ребра. Незнаю чого очікувала, але точно не того що послідувало.

Лускатик знову весело пирхнув, схилився і прошепотів на вушко. Нормально ж сказати не можна, тільки так потрібно.

- Якщо не дитина, то згадай, що відбувається зранку у чоловічій фізіології?

І тут до мене дійшло усе. Усе що я раніше чула та читала. Розуміння усього накрило з головою.

Яка ж я дурепа. Що я творила? І чого я насправді торкалася.

Якщо б можна було згоріти дотла від сорому, то я б це неодмінно зробила б у той момент. Але дива не сталося, я досі лежала та витріщалася на задоволену мармизу одного летючого гада.

Лускатого нареченого уся ця пікантна ситуація явно забавляла. Він не переставав задоволено шкіритися. Звісно ж отримав задоволення він, так я ж йому і допомогла.

Оце вже ні. Щоб я і не відігралася за свій прорахунок? Ні і ще раз ні. Потрібно зібратися.

Все ще рум'яна, всілася на ліжку. Поправила на собі таку сяку імітацію нічної сорочки. Чому я не в своєму одязі розберемося пізніше. Хоча б радує, що лускатик у спортивках. Ось чому я недопетрала відразу усе?

- Де ми зараз? - поставила резонне запитання.

Потрібно ж розбиратися з усім попорядку.

- Вдома.

Вичерпна відповідь, але не для мене. Трішки уточнень не завадить.