49. П'яна жінка - свято в хаті

- Ну чому ти такий красивий і такий огидний одночасно?

І що я таке мелю? Ніхто не знає? От і я не зовсім відаю, що вилітає з мого балакучого рота.

- Ти вже, моя люба, постарайся визначитися - огидний я тобі, чи привабливий, - пихтів невдоволеним їжаком Севастьян.

- А що так важко дихаєш, невже важка? - от не могла я без шпильки.

- Ні, легка, наче пір'їнка, - прилетіло не менш ядуча відповідь.

Ох, як мені подобаються такі перепалки між нами. У ці моменти він відкривається переді мною зі своєї прихованої від сторонніх очей сторони. Тоді огортає розуміння, що не усім дозволено побачити його саме таким, яким він є зі мною. Це як один із ознак нашої виняткової взаємодії.

Щось у мені просинається власниця. Але цей факт не насторожує, а навпаки гріє душу. Лускатик мій.

Певний час ми пленталися по доріжці. У мене ноги запліталися, все ж таки довелося визнати, що я перебрала зі звеселяючим напоєм. Інколи і "відпочивати" присідала одразу на доріжці.

А дракончику було відверто не легко тарабанити мою "дуже корисну" знахідку. Але ніс він садову вазу без будь-яких нарікань. Щей мене час від часу доводилося підіймати.

Та все ж таки молодець. Жінка сказала - чоловік виконав.

- Слухай, Лускатику, я зрозуміла, нарешті, чому тобі знадобилася така неперевершена дружина як я, - прийшла в голову геніальна думка, якою я поспішила поділитися зі своїм спільником.

- Ну і чому ж? - з дещицею насмішки спитав Севастьян, адже бачив, що мене прямо роздирає, так хочеться висловитися.

- А для того щоб рятувати твою філейну частину від надмірної уваги божевільних залицяльниць, а також самій триматися подалі від тебе. І миші цілі, і коти ситі.

- Просто геніально! - сарказму вистачило б на п'ятьох, але мені було абсолютно байдуже, у мене "геніальна думка".

- Я взагалі геніальна особистість, - не без гордості зазначила, - ти ще багацько про мене не знаєш.

- Боюсь представити, які ще таланти ти приховуєш і у що вони мені обернуться, - перехопив зручніше не легку ношу.

- Ти чув приказку: "П'яна жінка - свято в хаті"? - а я усе ніяк не могла вгамувати свою балакучість, це напевно якийсь побічний ефект від веселкового напою.

- А ти не помилилася у формулюванні? Тому що поки що більше схоже на покарання...

У мене ж знову ноги відмовилися нормально функціонувати. Я смачно примостилася на доріжці своєю дупцею.

Севастьян пихтів, знову ловлячи мене та підіймаючи з доріжки, разом з моєю садовою вазою, на який грець я її з собою потарабанила? Сама не знаю. Але нехай тягне. Знадобиться в господарстві.

- А куди це ти мене ведеш? - назріло у мене логічне питання.

- Додому, - лаконічність і стислість - це про мого лускатого нареченого.

- До кого додому? - все ж таки вирішила уточнити, бо ми йшли не в сторону мого гуртожитку. - Я не тут живу. Мені трохи не туди потрібно йти.

Розпочала шукати потрібний напрямок руху. Та щось я перестаралася, усе навколо почало рухатися у дивному танку. І невдовзі я опинилася у міцних та надійних обіймах мого майбутнього чоловіка.

- І за які гріхи небо мене тобою нагородило, горе ти моє, - скрушно похитав головою відпускаючи, коли переконався у поверненні до мене стійкості.

- От і я про теж саме! Що я вже встигла такого-то вчверити... Оппп... - ледве не поцілувала доріжку, благо лускатик мене спіймав, знову.

- Та під ноги трохи дивися!

На його обурення у мене вже напевно імунітет виробився, тому що було абсолютно байдуже що він там бурчить.

- Знаєш, я тут подумала... і вирішила...

- Мені вже страшно стало, що ти придумала...

- Та годі тобі, коли це я щось погане придумувала?

- Давай розповідай вже, що ти там вирішила? Доки нові ідеї, ще грандіозніші, не навідали твою світлу голівку, - приречено видав дракон.

- Ця ваза... - обвела руками наш трофей. - Знаєш... Не так вже і потрібна вона мені... Давай її занесемо назад!

- Та щоб тебе підняло і гепнуло!

Підняти не підняло мене, але гепнулася я знатно на доріжці.