48. Ось вона! Те що мені потрібно...

Що зі мною твориться?

Сама поцілувала Севастьяна, хоча планувала помурдувати його добряче. Ще до цього поцілунку демонстративно підняла волосся щоб мою птаху істинності помітила Марина. Вона ж мене пропалювала злющим поглядом, якби могла так би і прибила чимось, але надто багато свідків навколо.

Моя ж буремна душа бажала свята. І я хто я така щоб відмовляти собі у подібному задоволенні?

Уся та напруга, яка накопичилася за останні дні, потроху відпускала мене. І цей факт менее неймовірно тішив. А нещодавня витівка з поцілунком, від якого у мене мало дах не поїхав, у хорошому сенсі, звільнила мою внутрішню пташку.

Я була готова випурхнути у вільне та прекрасне небо. Відчувала себе легкою, майже невагомою. У голові ж моїх пурхали метелики і хотілося усім без винятку посміхатися.

На задвірках свідомості розуміла що щось в моєму такому стані є неправильним. Та хто буде слухати сумлінне та правильне до оскоми внутрішнє чуття.

Я відривалася по повній. Доброзичливі і симпатичні перевертні склали нам з дівчатами приємну компанію.

Які ж ці перевертні миленькі, прямо цуценята пухнасті.

Ой щось зі мною явно не гаразд. Якщо вже я вважаю небезпечних перевертнів пухнастими цуценятами, то уже слід викликати рятувальну бригаду.

Що з моїми мізками? Ех, напевно зустріч відбудеться уже завтра зі здоровим глуздом, а зараз я хочу відпочити ні про що не замислюючись.

О! А ось і нова пробірочка перекочувала до моїх рук. Чарівний веселковий напій покращував настрій і смакував гарно. Це вам не алкоголь, а зіллячко звеселяюче.

Коли я вже встигла забути про свого істинного нареченого лускатого і хотіла пропускати бісенят очима одному симпатичному перевертню, мені усе це обломилося. З'явився той самий дракон, про котрого я вирішила не згадувати.

Ні, погодьтеся, якась дивна у мене сьогодні логіка. То цілую пристрасно до дрижаків в усьому тілі, а тепер намагаюся не згадувати.

Та гаразд, подумаю про це завтра. Тим більше той лускатий відібрати намилився мій веселковий напій.

На який грець, я поперлася у його обійми, так ще і з рук його пила. А як у мене перехопило подих, коли він допив половину напою, котру так віроломно відібрав у мене.

Та усе було варте того. Одне тільки розуміння, що ми розділили напій з однієї посудини збурював мою кров. Хоча він і раніше копирсався у моїй тарілці, але сьогодні щось невловимо змінилося між нами.

А що було далі...

Фуххх... Мій мозок бажав продовження не менше, як збуджене тіло. Добре що ми знаходилися себе натовпу інакше я за себе не відповідаю.

Повільна мелодія добігла свого кінця. Натовп навколо уже не заспокоював, а добряче дратував. Оці миготливі дрижаки наводили на мене приступи нудоти, особливо після п'ятого енергійного танцю.

- З тобою усе гаразд? - після чергового гикання стривожено спитав Севастьян.

- Щось мені зле, - не стала приховувати свій справжній стан від нього, адже не хочеться псувати собі репутацію несподіваним конфузом.

І мене наче тушку поволокли на вихід. Або ж я просто собі щось вигадала. Та де там, мої ноги наче навмисне шукали за щоб ще їм таке зачепитися. Якби не лускатий наречений я б уже злилася у пристрасному цілунку з долівкою.

- Горе ти моє прекрасне, - на видиху промовив Севастьян і вже не тягнув за руку за собою, а притиснув до свого гарячого боку і ми випливли із залу в обіймах.

Краєм ока помітила, як Цвітанку з Христьою від перевертнів забрали Маркіян з Теодором. Біля Орисі пінився Кирило, з нього мало дим не йшов, коли вона щось йому доказувала жваво жестикулюючи.

Мдааа... Оце то ми звеселилися.

На вулиці мені і справді стало краще. Усі неприємні симптоми як рукою зняло. У мене навіть друге дихання відкрилося і я навіть рвалася повернутися до розваг, але мене грубо присадовили.

- Пташечкою, тобі тільки варто повернутися всередину і твоє не те що друге, а і перше дихання закритися забажає, тоді вже вибачай, прийдеться мені тебе вже не виводити під боком, а... - роз'яснював як маленькій дитині мій лускатий наречений.

- Гаразд, - перебила його, - я усе зрозуміла, не варто подробиць описувати.

Він полегшено видихнув, коли переконався що більше не буду вередувати. Тричі ха-ха-ха. Я тільки розпочала.

Ми деякий час ще прогулювалися розмовляючи на цілком буденні, нічого не значущі теми, як у моє поле зору впала просто чудена річ.

- Ось! Ось вона! Те що мені потрібно...

Наче мале дитя, що віднайшло бажану іграшку мало не заплескала в долоні тицьнувши у доволі громістку садову вазу. На який грець вона мені здалася? А ніякі летючі ящірки мені не дадуть відповідь, але ця ваза мене просто причарувала.

Усе! Я вирішила - забираю її із собою. Тільки як цю гаргару здвинути з місця. І тут мій погляд перемістився на мого супутника. У мене ж тут у розпорядженні цілий дракон!

- Нащо вона тобі потрібна? - задумливо розглядав мою знахідку лускатик зовсім не підозрюючи каверзи.

- Коли чоловік квіти подарує, буде куди поставити! - насмішкувато відповіла.

- То ти любиш квіти? - діловито перепитав.

Ну як можна бути таким серйозним? Він узагалі не здогадується що невдовзі стане тягати цю красу.

- А яка дівчина їх не любить? Один аромат чого тільки вартий.

- Ну не знаю... Якось не задумувався над цим раніше...

- От з таким то чоловіком, як ти... - тицьнула пальцем йому у груди, ух які тверді! Наче камінь. Але які ж звабливі. - Не бачити мені квітів... одні будяки хіба що... Еххх...

- То ти вже не проти бачити мене своїм чоловіком? - спохватився лускатий наречений, а скільки надії та трепету у голосі пролунало, ех, я хотіла ще його помаринувати.

- Що кому, а курці просо...