1. Втеча

- Ей, шановний, не туди летимо! Поверни мене на місце, де схопив!

Почув. Глипнув очиськами лукаво. Мені погляд знайомим здався. Та ні причудилося. Я то і драконів раніше не бачила.

Прилетіли ми до будиночка на території академії. Аж смішно стало. З басейном.

Опустив мене лагідно на землю. Поставив, та ноги мене не тримали, гепнулася сідницями на бруківку. Ох, і боляче.

Доки забите місце потирала, лускатик обернувся назад хлопцем. Я дар мови втратила. Та ну... Не може такого бути. Це ж гість мій з басейну.

- Привіт, моя пташко, попалася? Казав що знайду, - вдоволено шкіриться.

- Ага...

Що і змогла сказати. От тобі і закляття поплутала. Тепер ще з лускатим драконом пояснюватися.

- Я тобі хочу подякувати, - почав побачивши, що толку з мене нуль, - ти допомогла мені знайти мою істину пару.

- То я тебе вітаю, - брякнула розгублено.

- І я тебе, - потішається наді мною.

- З чим?

Він хмуриться. А що я сказала? Ай, хай думає, що хоче, аби швидше відпустив.

- Ти моя пара, - цілком серйозно говорить.

- Що? Це якась помилка...

- Ніяких помилок, моя пташка золота тебе визнала. Ти моя наречена.

О на тобі. Не вистачало нареченого, так наворожила.

***

Оце так попала. А що я хотіла? З моєю, то вдачею. І так пощастило, що красеня наворожила.

З такими нехитрими думками я давала драла від дракона, та ще так, що мені будь-яка дика лань позаздрила б. Страх перед можливим одруженням гнав у спину, не гірше батога.

З великого щастя зарядила коліном новоспеченого нареченого, куди не дивилася, та і взагалі байдуже. Переживе лускате чудовисько, хоча й красунчик, що приховувати, кілька хвилин незручностей.

Так, про що це я?

Ах так, зарядила коліном і дала драла, навіть не прислухаючись до далеко не пристойної лайки позаду мене та плюскоту води. Хоча й плюскіт не легенький, а добрячий шубовсь, мабуть упав у басейн, знову з моєї вини. Нічого страшного, не вперше я його купаю, і щось мені підказує, не востаннє.

Відверто кажучи, хотілося послухати та запам’ятати, не часто зустрінеш подібні словесні вирази. Поповнити словниковий запас, чимось схожим, хотіла, на крайній випадок, всяке у житті буває, може і у нагоді стати.

Ні, ви не подумайте, я дівчина освідчена та глибоко вихована, а це так, інколи відійти від формальностей хочеться. Подруги такі звороти знають, що не кожен хлопець на вулиці з подібними висловами знайомий. А тут такі перли пропадають, запам'ятала б і здивувала б дівчат новинками.

Дракон так сам і винен, а нема чого дівчат хапати і до себе в печеру, правочка, у будинок розкішний тягнути. Ми дівчата горді, і в невеликій кімнатці гуртожитку жити можу, не пропаду. І свободи більше, я ж тільки від всюдисущої матусі вирвалася, а тут знову під нагляд. Е ні, не дочекається.

Бач, що придумав – я його істинна пара! Хай йому грець! Яка в біса ще істинна? І що ще гірше придумав? Шлюб він захотів оформити... та щей не питаючи моєї згоди. Абсурд, та й годі.

- Ми завтра одружуємося, будемо жити в цьому будинку. Я про все домовився, - сухо доповів, як діловому партнеру, а не дівчині, котру за кохану дружину збирається взяти.

Та і яка я йому кохана дружина? Другий раз у житті бачимося, і то недовго та незрозуміло. Начепив на мене свого птаха, я не просила, може назад забрати.

Ага, біжу аж спотикаюся - виходити за нього заміж. Та себе, поруках та ногах, обов’язками пов'язувати.

Заміжжя у мене в планах було десь так... через років п’ять, чи десять, точно не раніше.

А для чого поспішати? Народити дитину ще встигну, а зв’язати себе поруками шлюбу... Та там же стільки обов’язків, тьма-тьмуща.

Одне годування чоловіська, чого тільки варте, кожного дня бери і думай, що приготувати на сніданок, обід та вечерю. Так ще, щоб різноманітне було - не хочуть їсти одне і теж, балувані.

А тут цілий дракон, лускатий, мабуть жере за трьох. Он який він здоровенний, навіть у людській подобі, а про звіра взагалі мовчу.

Ач, що придумав. Бачишно, йому все ясно – я його пара, іншої не буде, то чому ж тоді тягнути кота за причандали. Останнє я вже від себе додала.

Та ще й цілуватися намірився, з такими виблискуючими очиськами, що на якусь мить осторопіла та замилувалася.

Піддалася - поцілував. Та так поцілував, що ноги ледве тримати стали, геть калюжою у нього в обіймах розтеклася, сама не зчулася, як відповіла з не меншою пристрастю.

А я між іншим цілувалася до цього, всього то на всього, кілька разів. І то поцілунки такі собі були, не надто вдалі. Ні тобі вогню, ні тобі пристрасті. Після такого і продовжувати подібне спілкування не хотілося. Хлопці ще певний час ходили за мною, доки я гарно опанувала закляття "вогняного півня". Опісля оминали мене десятою дорогою.

Так от цей поцілунок не йде у жодне порівняння з попередніми моїми. Аж зупинятися не хотілося. Марево якесь, не інакше, це було.

Він, ясне діло в задоволеній посмішці розплився милуючись моїм затуманеним станом. Незнаю, що могло далі статися, але вчасно щось позаду у басейні плюхнулося, поморгала, і марення з мене впало.

Ах, ти пройдисвіт, на мені свою магію випробовувати вирішив, чи що це там таке було? Тріснула його, для вірності щей відпихнула сильніше від себе, і навтьоки.

Чи може це він про щось мені натякав, а я не можу в’їхати? Так, я не досвідчена. А в кого є багато досвіду у вісімнадцять років, так ще й вирісши у строгості та під пильною опікою батьків? Вірно - мало у кого.

А позаду наостанок почула не то насмішкувато, не то сердито.

- Стій, відьмочка! Не втечеш! Всеодно, моя будеш!

Ага, вже взяла і розвернулася, та в ніжки твої кланяюся. А дзузьки!