Глава 7 стрілка, що знає більше

Адольф довго дивився на компас, який щойно завмер. Тиша навколо стала майже неприродньою-ні птахів, вітру, незвичних лісових звуків. 

-він показує на нас...-повільно сказав Адольф 

Беззубик тихо фиркнув і нахилив  голову, ніби теж не розумів що відбувається. 

Раптом різко сіпнулась і повернулась у бік лісу 

І знову завмерла.

Цього разу-чітко

Да чи хтось нарешті обрав напрямок 

-він веде нас кудись...-Адольф стиснув рюкзак-Але куди?

Беззупик ступив уперед перший. Його інстинкт завжди був точнішим за будь-які прилади 

Вони рушили вглиб лісу.

Чим далі вони йшли, ти дивнішим ставав ліс. 

Дерева повторювались. 

Однакові камені траплялись знов і знов. 

Навіть сліди беззубика іноді зникали одразу після кроку. 

-це як... Замкнене коло,-тихо сказав Адольф. 

Беззубик раптом зупинився 

Попереду була невелика галявина 

А на ній старий п'яний Круг покрити тріщинами і світлими лініями які ледь світились. 

У центрі круга порожнеча, наче місце для порталу 

Копа со стрелка почала тремтіти і різко закрутилась 

І зупинилась рівно на кам'яному крузі 

-це воно...-прошепотів Адольф. 

У цей момент земля під ними ледь здригнулась 

Із тріщин у камені почав підійматися той самий знайомий туман.

Але цього разу він був ближче. Реальніший. 

З туману Пролунав голос старого:

-ви майже дістались до істини...

Адольф річку озирнувся 

Хто ти? Покажися! 

Томат трохи розійшовся. 

І на мить вони побачили силует... Але він був нестабільний, ніби складався з уламків спогадів 

Це місце не вимір... І не сон...-сказав голос.-це перевірка 

Беззубик загарчав ставши між адольфом і кам'яним кругом.

Адольф повільно зробив крок вперед 

-перевірка чого? 

Тиша 

А потім відповідь: 

-вірності 

І в ту ж секу до кам'яний Круг засвітився яскравіше 

Да чи чекав їхнього рішення