Глава 5 після експедиції

Дад ранок повітря в дивному вимірі стало ще холоднішим туман який огортав землю повільно розсіювався але залишав після себе дивне відчуття ніби все що сталося могло зникнути будь-якої миті Адольф сидів біля згаслого вогнища і мовчки дивився  на землю 

-це місце... Воно не відчувається справжнім-сказав він нарешті 

Беззубік трохи пиркнув і обережно торкнувся лапкою землі під нею вона трохи світилася наче дихала 

Раптом у повітрі пройшов легкий спалах і знайомий старий чоловік якого вони зустріли раніше  з'яви знову 

-ви ще тут..-тихо сказав він-це погано 

Адольф підвівся 

-Чому?

-цей вибір не тримає стабільності він живе тільки коли хтось його бачить якщо ви затримаєтесь він почне змінювати спогади 

Беззубик насторожено зашипів ніби відчув небезпеку 

-І що нам робити? Запитав Адольф 

Старий повільно підняв руку і показав у туман 

-телепорт ще є. Але він не там де  ви думаєте.

У цей момент земля злегка здригнулась 

І десь у глибині туману щось... Відповіло на це здригання 

Наче цей світ прокинувся 

Беззубик різко розправив крила 

Адольф взяв речі 

-ми не можемо залишитись тут довше 

Вони вирушили вперед через туман де кожен крок ніби змінював місцевість дерева ставали таблицями то далекими сліди зникали одразу після того як вони ступали 

-це ненормально..-тихо сказав Адольф 

Беззубик ти гагарчав не зводячи очей з темряви 

І раптом попереду з'явилися слабке світло і портал але нестабільний мерехтливий старий голос продав десь позаду 

-якщо це справжній вихід...-ви прокинетесь. 

Адольф обернувся але там уже нікого не було 

Вони стояли перед світлом і на мить адольфу здалося що все навколо це просто дуже реальний сон 

Беззубик тихо торкнувся його плече ніби запитуючи йдемо? 

І вони зробили крок уперед